Чи вплинуть цьогорічні парламентські вибори в Росії на політику Москви щодо України?

Чи вплинуть цьогорічні парламентські вибори в Росії на політику Москви щодо України?

У вересні 2016 року в Росії відбудуться чергові парламентські вибори, після яких будуть сформовані нові російські парламент та уряд. Практично усі російські партії, які візьмуть участь у виборах, проголосили свої передвиборчі програми, в яких серед іншого відображені їхні погляди на подальше формування та реалізацію зовнішньої політики Росії. Хоча бачення подальшого розвитку відносин з Україною у цих програмах практично не відображено, але аналіз концептуальних підвалин діяльності російських партій дозволяє спрогнозувати їхнє ставлення до нашої держави на найближчу перспективу.

Контрольовані вибори

Парламентські вибори в Росії мали провести у першу неділю грудня 2016 року, але влітку 2015 року їх вирішили перенести на 18 вересня і провести разом з муніципальними й регіональними виборами в так званий «єдиний день голосування». Ініціатори переносу – «Єдина Росія», ЛДПР і «Справедлива Росія», причиною зміни дати виборів назвали економію бюджетних коштів. Насправді багато експертів зійшлися на думці, що перенос парламентських виборів на вересень – це спроба зменшити ризики для правлячої партії. Як зазначив голова татарстанського відділення ПАРНАС Марсель Шамсутдінов , напередодні та під час виборів люди будуть ще у відпустках, явка буде невисокою, на передвиборчу проблематику не звертатимуть серйозної уваги, протестні настрої будуть низькі. Крім цього, передвиборча компанія політичних сил у серпні та на початку вересня буде малоефективною, а правлячі політичні сили зможуть використати адміністративний ресурс у будь-який час, створюючи собі додаткові гарантії на перемогу. Все це дозволить владі в РФ скористатися інертністю населення до настання піку економічної кризи, яка триває в Росії.

Чергові парламентські вибори, як відзначив лідер «Єдиної Росії» Дмитро Медвєдєв на XV з’їзді «Єдиної Росії» 5-6 лютого 2016 року, будуть викликом для партії, адже проводяться у непростий час економічної кризи. Тому російська влада намагається втримати передвиборчу кампанію під своїм контролем та використати на свою користь усі важливі для російських виборців теми. Одним із механізмів контролю стали ініційовані «Єдиною Росією» так звані «праймеріз», тобто обрання кандидатів на партійних рівнях. «Єдина Росія», як заявили її лідери, використовує «праймеріз» для залучення нових кадрів . В такий спосіб правляча російська партія прагне не тільки оновити партійні кадри, а й перетягнути на свою сторону місцевих активістів та авторитетів і продемонструвати «демократію» в країні.

В цілому в Росії спостерігається висока готовність населення брати участь у виборах при одночасній апатії до їх змісту. Так, проведене ще у липні 2015 року російським Фондом «Суспільна думка» опитування показало, що населення (58% опитаних) не цікавить дата та зміст проведення виборів, але більшість (79%) заявила про готовність прийти на голосування . Одним із пояснень цього є те, що населення РФ не вірить у можливі зміни за результатами проведення виборів. Адже, у нинішньому VІ-му скликанні Держдуми Росії, як і в попередньому V-му скликанні, усі депутати розділені між чотирма політичними силами – «Єдиною Росією» (237 депутатів, 53%), КПРФ (92 депутата, 20%), «Справедливою Росією» (64 депутата, 14%) і ЛДПР (56 депутатів, 13%).

Навряд чи після парламентських виборів 2016 року розстановка сил в Держдумі РФ зміниться. Згідно з дослідженням Фонду «Суспільна думка», яке було проведене 9-10 квітня 2016 року, рейтинг «Єдиної Росії» становить 46%, ЛДПР – 11%, КПРФ – 9 %, «Справедлива Росія» - 5%, решта партій – менше 2% . Усім відома «об’єктивність» російських соціологічних досліджень, а тому їх результати можна швидше розглядати як намічений російською владою «план» проведення виборів. Отже російські дійсно опозиційні партії – ПАРНАС, «Яблуко», «Громадянська сила», «Патріоти Росії» та інші, діяльність яких активно притисняться російською владою, мають низькі шанси потрапити до складу нового парламенту, і то виключно за мажоритарною схемою, яка цього року буде застосована вперше після довгої перерви.

Зовнішньополітичні погляди російських політичних сил

Розглянувши передвиборчі платформи означених чотирьох партій, можна зробити висновки про зовнішню політику, якої буде дотримуватись новообраний російський парламент.

Правляча партія «Єдина Росія» ще не затвердила нову програму, з якою вона іде на парламентські вибори, незважаючи на те, що «праймеріз» - обрання кандидатів партії у регіонах, відбудеться вже 22 травня, а підготовка до їх проведення йде повним ходом. Робота по формуванню нової програми була проведена на XV з’їзді «Єдиної Росії» у лютому а її схвалення має відбутися на червневому з’їзді партії. Це вказує на можливу несуттєву відмінність нових цілей та шляхів їх досягнення від попередніх, намагання партійного керівництва врахувати по-максимуму останні зміни у внутрішній і зовнішній ситуації, бажання партії мінімізувати обговорення партійної програми за рахунок апатії виборців у літній період, впевненість «Єдиної Росії» у своїй перемозі.

Між тим, на згаданому з’їзді були означені ключові пріоритети, які будуть покладені в основу нової програми «Єдиної Росії». На перше місце Дмитро Медвєдєв поставив соціально-економічні проблеми, спричинені санкціями проти Росії та поглибленням економічної кризи в РФ. Щодо зовнішньополітичних аспектів він лише зазначив, що Росію «тиснуть з усіх сторін». Водночас, заступник секретаря Генради «Єдиної Росії», віце-спікер Держдуми Сергій Железняк у своєму виступі наголосив на необхідності протистояти зовнішнім атакам на Росію і не допустити її слабкості.

Слід зазначити, що у ще діючій програмі «Єдиної Росії» 2011 року увага акцентована на інтеграційних проектах на пострадянському просторі, перш за все Митному союзі та Євразійському економічному союзі, та зміцненні російської армії й інших силових структур. За останні роки було продемонстровано дійсне значення цих цілей – окупація чужих територій та тримання в покорі противників діючої влади в РФ. Вдосконалена програма партії 2012 року , з якою Путін переміг на президентських виборах, більш чітко окреслює агресивну політику РФ: «Односторонні кроки наших партнерів, які не враховують погляди Росії та її інтереси, отримають відповідну оцінку і відповідну реакцію». З рештою ж, програма «Єдиної Росії» у контексті зовнішньої політики є відображенням політики нинішнього керівництва Росії.

ЛДПР вже неодноразово називали «рупором» Кремля, тож у її програмних документах та публічних заявах відверто оприлюднюється те, що російське керівництво має намір реалізувати у зовнішній політиці, але не бажає фіксувати у своїх партійних програмах. Нинішня програма ЛДПР містить такі радикальні зовнішньополітичні погляди: США і країни Заходу ведуть новий наступ на Росію, втягують її у військові конфлікти, «розпалюють безлад на територіях країн колишніх радянських республік»; європейські країни повинні відмовитись від НАТО; Альянс несе загрозу воєнного конфлікту з Росією та натравлює на неї «батальйони українських нацистів»; зовнішня політика РФ має спрямовуватись на «кристалізацію» навколо себе нового світового полюсу з числа країн «ресурсного мільярду»; має відбутися інтеграція «слов’янського світу», перш за все Росії, України та Білорусі; колишні республіки СРСР мають інтегруватися в новий економічний і політичний союз. Ці погляди демонструють те, що Росія не відмовляється від своєї агресивної політики щодо України та й надалі намагатиметься втягнути її у зону свого впливу.

Комуністична партія Російської Федерації (КПРФ) позиціонує себе як опозиційна ліва політична сила, яка протистоїть правлячій в Росії політичній еліті. Втім, аналіз її програмних документів , заяв та практичних дій показує, що зовнішньополітичні погляди КПРФ практично нічим не відрізняються від зовнішньополітичного курсу Кремля. Наприклад, лозунг комуністів щодо негативних наслідків розпаду СРСР активно використовує «Єдина Росія», чий фактичний лідер В.Путін назвав розвал Радянського Союзу найбільшою катастрофою ХХ століття. Це є ще одним підтвердженням, що КПРФ можна лише умовно назвати «опозиційною партією».

Задекларувавши боротьбу проти «капіталізму», КПРФ фактично налаштовує своїх прихильників на протидію США, лякаючи їх новою світовою війною. Як і ЛДПР, російські комуністи називають НАТО ворожим блоком та закликають Росію протидіяти його розширенню. Вихід із ситуації КПРФ бачить у відтворенні «Союзу радянських народів», що лежить у контексті агресивної політики Росії проти України. Російські комуністи активно підтримують так звані «ДНР» і «ЛНР». Так, 29-31 березня 2016 року секретар ЦК КПРФ Казбек Тайсаєв відвідав окуповану частину Донецької області та заявив, що російські комуністи підтримують визнання «ДНР» і надалі надаватимуть їй гуманітарну й іншу допомогу. КПРФ має тісні зв’язки із комуністами «ЛНР» та «Союзом комуністів Луганщини», з якими 22 квітня на окупованій частині Луганської області були проведені спільні заходи з нагоди дня народження Леніна з озвученням антиукраїнських лозунгів.

«Справедлива Росія», яка є ліво-центристською партією, намагається балансувати на «слабкостях» «Єдиної Росії» і КПРФ. У своїй програмі «Справедлива Росія», як і «Єдина Росія», на першому місці ставить соціально-економічні цілі, що показує їхню важливість в цьогорічній передвиборчій кампанії. Особливе зовнішньополітичне значення «Справедлива Росія» приділяє зміцненню впливу Росії на пострадянському просторі, для чого пропонує продовжити нарощування інтеграційних процесів, зміцнювати Євразійський економічний союз, перешкоджати вступу сусідніх з Росією держав до НАТО та реагувати на посилення військової присутності Альянсу в Східній Європі. Водночас, партія наголошує на необхідності розвитку і посилення російської воєнної присутності в анексованому Криму, який вона вважає невід’ємною частиною Росії. «Справедлива Росія» пропонує створити на Кримському півострові окреме військове командування (на сьогодні російські війська в Криму підпорядковуються Південному воєнному округу РФ), що призведе до подальшої мілітаризації Криму. Партія Сергія Миронова підтримує вторгнення Росії в Україну та надає фінансову допомогу терористам на Донбасі , а на початку цього року «Справедлива Росія» передала в Слідчий комітет РФ сфабриковану нею доповідь «Україна. Тортури і злочини проти людяності. Живі свідчення», що на практиці продемонструвало причетність партії до агресивної політики Кремля проти України.

Програмні документи російських опозиційних партій містять демократично-ліберальні цілі та відмову від агресивної зовнішньої політики Росії. Оскільки ці політичні сили не розраховують на успіх на виборах, їхні члени обговорюють можливість їх бойкоту. Однак, під час Форуму Вільної Росії (Форум Свободной России) 9-10 березня 2016 року у Вільнюсі прибічник російських демократичних сил Сергій Давідіс зазначив, що питання бойкоту піднімається перед кожними виборами, але не є ефективним способом протидії російській владі, незважаючи на низький шанс пройти в російський парламент.

Вплив російської передвиборчої кампанії на політику стосовно України

Передвиборчі програмні документи російських політичних сил, які мають високий шанс перемогти на виборах, показують, що серйозних змін у політиці нового складу парламенту Росії очікувати не слід. Винесення на перший план соціально-економічних пріоритетів у програмних документах партій, зокрема «Єдиної Росії», свідчить про відсутність успіхів в політиці РФ щодо України та зростаючий негативний плив міжнародних санкцій на російську економіку. В передвиборчих лозунгах та промовах російських політиків мало звучить тема Криму, анексією якого ще рік тому пишалися російські політики, адже він все більше стає проблемою, а не здобутком для Росії. Крим у передвиборчих програмах згадується лише у контексті зростання військової присутності РФ на його території.

Враховуючи триваюче посилення російського військового контингенту в Криму (за два роки чисельність російських військових зросла вдвічі, а до 2020 року може сягнути 43 тисяч військовослужбовців), російське керівництво може створити окреме військове командування в окупованому та ізольованому Криму, як це зафіксовано у програмі «Справедливої Росії». Такий крок суттєво порушить баланс сил у Чорноморському регіоні і стане викликом для безпеки України та її громадян на окупованому півострові.

Положення програми ЛДПР, що воєнну загрозу для Росії становить НАТО, яке «використовує Україну», є підтвердженням триваючих пропагандистських намірів Москви показати, що їй «загрожує НАТО», а Україна протистоїть не агресії Росії, а бореться з так званими «народними республіками». Ця не нова теза відображена у програмах КПРФ і «Справедливої Росії» та вказує на незмінність російської зовнішньої політики.

Росія й надалі намагатиметься зберегти вплив на Україну та не відмовляється від планів втягнути її у свої інтеграційні проекти на пострадянському просторі. Принаймні це прописано у програмах трьох із чотирьох «прохідних» політичних сил. Отже, вірогідно, що Державна Дума Росії VІІ-го скликання спрямовуватиме свої зусилля на досягнення цієї мети.

У разі проходження «Єдиної Росії», ЛДПР, КПРФ і «Справедливої Росії» у російський парламент, вірогідність чого висока, Україні слід готуватись до того, що Росія не добровільно відмовиться від своїх агресивних планів і може лише змінити способи їх реалізації. Тому нашій державі слід вдаватись до більш рішучих дій протидії та активізувати зовнішньополітичну діяльність, спрямовану на забезпечення посилення міжнародного тиску на Кремль та застосування усіх міжнародних правових механізмів проти Росії задля деокупації Донбасу та повернення Криму.

УНЦПД, 22 рік видання, №25/449 10 квітня 2016 року

Віталій Мартинюк, експерт із питань зовнішньої та безпекової політики

Breadcrumbs