Актуальний стан православних церков України в умовах війни: надії на об’єднання, утиски на Донбасі та суспільно-політична позиція

Актуальний стан православних церков України в умовах війни: надії на об’єднання, утиски на Донбасі та суспільно-політична позиція

Актуальний стан УПЦ (МП) в умовах воєнної агресії Російської Федерації

Після анексії Криму з боку РФ та воєнного втручання Росії на Донбасі, питання єдиної православної церкви в Україні постало особливо гостро для українського суспільства. Однією з найбільш резонансних тем в цьому відношенні є становище УПЦ (МП) в умовах війни. Статут УПЦ (МП) вказує, що «Українська православна церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву». Навідміну від УПЦ КП, УПЦ (МП) в такому положенні є визнаною всесвітнім православ’ям Церквою.
Підсилення негативного сприйняття суспільством УПЦ (МП) в першу чергу пояснюється трьома факторами:
1) позиція керівництва РПЦ;
Патріарх Кирило, що є одним з творців ідеології «русского мира», неодноразово називав війну на Донбасі братовбивчою, не визнає реального втручання Росії, а також неодноразово робив відверто негативні політичні заяви, щодо державного устрою України.
2) позиція керівництва УПЦ (МП);
Офіційні заяви УПЦ (МП) містять заклики до миру, проте не висловлюють засудження вторгнення РФ на територію України, а війну на Донбасі називають «братовбивчим протистоянням», «громадянським конфліктом», «розбратом та ворожнечею», «зіткненням інтересів Заходу та Сходу».
Також, окремого резонансу даному питанню додали дві події. Перша сталась під час урочистого засідання Верховної Ради 8-го травня, коли представники УПЦ (МП) – митрополит Онуфрій, митрополит Антоній та єпископ Іона, не піднялись під час зачитування імен тих, хто був удостоєний звання Героя України за участь в обороні Вітчизни на Сході України. Друга подія пов’язана з сюжетом-розслідуванням ТСН про передачу двох єпархій (Сімферопольської та Кримської) в керівництво РПЦ.
3) факти підтримки антидержавних сепаратистських настроїв окремими представниками Церкви.
УПЦ (МП) виявилася об’єктом масового громадського невдоволення саме через антиукраїнську діяльність частини власного духовенства. Зокрема, широковисвілюваними у пресі є факти духовної підтримки бойовиків «ДНР» та «ЛНР», спроби зриву мобілізації, заклики до Росії опановувати Закарпаття і т.д. Окремі представники єпископату забороняють своїм священикам відвідувати і підтримувати українських військових у зоні антитерористичної операції, або відмовляються проводити чин відспівувавання. Проте, на офіційному рівні така поведінка священства не виправдовується і, варто зазначити, що є й та частина духовенства УПЦ (МП), що відкрито демонструє свою проукраїнську позицію, тому загальну тенденцію в цьому аспекті важко визначити.
Проте, зважаючи на три вищеописані пункти, становище Української Православної Церкви (МП) та її авторитет у суспільстві похитнувся. Результатом цього є зокрема факти переходу общин з юрисдикції УПЦ (МП) до УПЦ КП.

«Парад переходів»

Процес переходу церковних громад з УПЦ (МП) до УПЦ КП вже отримав свою специфічну назву - «парад переходів». Кількість випадків переходу церковних общин з одного патріархату в інший шляхом вирішення цього питання на загальних зборах збільшилась з часів Євромайдану. Зараз їх зафіксовано близько 20.
Дані про перехід конкретних общин публікує на своєму офіційному порталі УПЦ КП, звідки вони вже потрапляють і в інші ЗМІ.
Варто також зазначити, що УПЦ (МП) та УПЦ КП по-різному коментують вищеописані події, описуючи ситуацію у вигідному для них світлі.
Проте, зважаючи на загальну кількість общин УПЦ (МП) в Україні, а за офіційними даними Державного департаменту у справах національностей та релігій станом на 01.01.15 ця кількість становить 12241 зареєстровані громади, перехід 20 громад не можна поки що вважати сталою тенденцією.
Також, розглядаючи питання приналежності віруючих до певної конфесії чи патріархату, варто згадати дослідження, що проводились чотирма соціологічними компаніями – Центр соціальних та маркетингових досліджень SOCIS, Соціологічна група «Рейтинг», Центр Разумкова та КМІС. Результати дослідження були представлені 15-го травня 2015 року. В опитуванні прийняли участь 25 000 громадян України (по 1000 на область) .
Згідно з результатами дослідження, більшість опитаних українців (74%) відносять себе до православ’я, 8% – до греко-католизму, майже по 1% – до римо-католицизму і протестантських та Євангелічних церков. Просто християнами себе вважають 8.5% опитаних, не відносять себе до жодного з релігійних віросповідань 6%.
Серед тих, хто вважає себе православними, відносна більшість (38%) відносять себе до Української православної церкви Київського патріархату, майже 20% – до Української православної церкви Московського патріархату, 1% – до Української автокефальної православної церкви, а 39% – вважають себе просто православними.
До того ж, прихильники УПЦ (МП) переважають над УПЦ (КП) всього лише у 4 областях з 25, з найвищим показником не на Донбасі, а в Чернівецькій області – 53%. Тим не менш, навіть в південних і східних областях, крім Донбасу та Одещини, прихильників Київського Патріархату більше, ніж Московського. При цьому, чим далі на Південь і Схід, тим більше опитані схильні себе вважати просто православними і не відносити себе до жодної православної юрисдикції.

Факти релігійних утисків на Донбасі та в Криму

Незаконні збройні формування на території ДНР та ЛНР відкрито заявили про свою прихильність до московського православ'я і початок "хрестового походу" на Донбас за допомогою «Російської православної армії».
І хоча так звана «конституція ДНР» декларує свободу віросповідання, загальновідомими є випадки того, що сепаратисти привласнюють церковне майно, викрадають, піддають тортурам і подекуди навіть вбивають священнослужителів та прихожан, забороняють будь-яку релігійну практику, окрім сповідування православ'я Московського Патріархату та деяких інших виключень.
Станом на сьогодні, найбільш широко дана проблема була висвітлена в «Доповіді правозахисників, присвяченій цілеспрямованим переслідуванням релігійних громад на окупованих територіях східної України» , підготовленій Міжнародним партнерством за права людини (Брюссель) спільно з правозахисною організацією «Центр Громадянських Свобод» (Київ) та за допомоги Інституту релігійної свободи (Київ) і наразі виданій англійською мовою . Його автори переконані, що, попри відносну обізнаність щодо наявності такої проблеми серед українців, світ дуже мало знає про переслідування релігійних громад на охоплених війною територіях Донбасу.
Також, Громадянський рух «Всі разом!» провів моніторинг переслідувань за релігійною ознакою на окупованих територіях Донбасу. Вся інформація зведена в оглядову таблицю, де представлені докладні відомості про факти насильства над віруючими. Також зафіксовані дані про захоплення бойовиками будівель церков та іншого майна. Крім цього, описано нинішній стан гнаних християн та їхнього майна в так званих «ЛНР» і «ДНР».
Основними фактами, що були висвітлені у даних дослідженнях є:
- Найбільш постраждали служителі та майно церков євангельських протестантських конфесій. Також зазнали насильства священики Української греко-католицької, Римо-католицької та православних церков. Майно деяких було вилучено. Бойовики тероризували церкви та служителів в Донецьку та містах області: Слов'янську, Горлівці, Шахтарську, Дружківці, Торезі, Дебальцево. А також у Луганську та містах області: Антрациті, Первомайську, Красному Лучі, Ровеньках .
- Точно встановлено факт вбивства семи священнослужителів .
- У полоні з побиттям та допитами побували більше 40 церковних служителів .
- Протягом 2014 року бойовиками були захоплені будівлі та приміщення дванадцяти християнських громад, одного церковного притулку для дітей, одного християнського університету, приміщення трьох реабілітаційних центрів для алко- та наркозалежних. Крім цього, в результаті обстрілів постраждали п'ять будівель церков, три з яких згоріли. Як правило, захоплені храми і приміщення церков бойовики використовують для своїх потреб - облаштовують там штаби і склади боєприпасів, розквартировують своїх бійців.
- Прихильники так званих «ДНР» і «ЛНР» відбирають у священнослужителів і церков автомобілі, гроші, документи, офісну та побутову техніку, апаратуру, меблі і навіть дитячі іграшки .
- Через бойові дії на Донбасі деякі релігійні громади припинили існування. Безліч віруючих з міркувань безпеки змушені проводити свої зібрання по домівках. А тисячі християн з Донецької, Луганської областей та Криму стали вимушеними переселенцями, знайшовши притулок у різних регіонах України. Також, окремо варто відмітити той факт, що 20 травня 2015 року самопроголошений Голова так званої Донецької Народної Республіки Сергій Захарченко у своєму виступі заявив, що визнає в «республіці» лише чотири релігії: православ’я, римокатолицизм, мусульманство та іудаїзм, а також пообіцяв «жорстко поводитись з сектантством» . Такі заяви дають право зробити висновок, що релігійна ситуація в регіоні навряд чи може покращитись

Питання об’єднання православних церков України

Найактуальнішим сьогодні є питання заявленого об’єднання УПЦ КП та УАПЦ, що мало б в відбутись найближчим часом.
Перші кроки до об’єднання було зроблено 8 червня, коли у Михайлівському Золотоверхому монастирі відбулося спільне засідання Комісій УПЦ Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви. Комісії прийняли спільний документ, в якому постановили запропонувати Предстоятелю УАПЦ і її Архієрейському Собору та Предстоятелю УПЦ КП і її Священному Синоду невідкладно, до 30 червня 2015 р., прийняти рішення про скликання Об’єднавчого Собору для остаточного об’єднання УАПЦ і УПЦ КП в єдину Помісну Церкву .
Важливим фактом є також те, що на засіданні Комісій були присутні спостерігачі від Вселенського Патріархату: Преосвященний Іларіон, єпископ Української Православної Церкви в Канаді, та Преосвященний Даниїл, єпископ Української Православної Церкви в США.
Проте, 29 червня на офіційному порталі УПЦ КП було опубліковано «Звернення до УАПЦ щодо об’єднання», в якому зазначається, що: «Обидві наші Церкви вирішили, що необхідно покласти край розділенню та об’єднатися в одну Церкву. Відповідні Комісії схвалили спільне Підсумкове рішення, яким пропонується 14 вересня цього року провести спільний Об’єднавчий Помісний Собор», але «нас тривожить, що визначений у Підсумковому рішенні час – до 30 червня цього року, до якого наш Синод і ваш Архієрейський Собор мали прийняти ухвалу про скликання Об’єднавчого Собору, вже порушується. Хоча дата до кінця червня була спільно схвалена саме на пропозицію з боку Комісії УАПЦ. Наш Синод прийняв рішення ще 18 червня. Із засобів масової інформації ми знаємо, що Архієрейський Собор УАПЦ, який мав відбутися до кінця червня, запланований на 9 липня. Сподіваємося, що це відходження від попередніх домовленостей має лише технічний характер»
Останньою на сьогодні подією в справі об’єднання церков є друге спільне засідання Комісій УПЦ КП та УАПЦ для ведення діалогу, що відбулось 9 липня 2015 р. у Михайлівському Золотоверхому монастирі відбулося. У якості спостерігачів від Вселенського Патріарха були знову присутні єпископ Іларіон та єпископ Даниїл. Цього ж дня там же відбулося засідання Архієрейського Собору УАПЦ на чолі з митрополитом Макарієм (Малетичем). Результатом стало прийняття Собором УАПЦ протоколу засідання Собору, в якому зазначалося, що всі пропозиції є відхилені одноголосно, тобто і голосами двох членів Комісії (митрополита Андрія та архієпископа Мстислава).
На офіційному сайті УПЦ КП зазначається, що «представники Вселенського Патріарха висловили глибоке розчарування неконструктивною позицією УАПЦ. Так само висловили здивування і розчарування члени Комісії від Київського Патріархату» . Також, в даній публікації звучать закиди до предстоятеля УАПЦ, митрополита Макарія, що той ніби-то отримав фінансову допомогу від проросійських сил в обмін на зрив процесу об’єднання.
Митрополит Макарій, в ексклюзивному інтерв’ю для Релігійно-інформаційної служби України щодо вищезгаданих подій, запевнив, що з ніякими проросійськими олігаргами він не зустрічався. І грошей ні від кого не отримував за відмову від об'єднання. Так само владика Макарій категорично заперечує, що зрив перемовин відбувся з їхньої вини і крапку у цій історії, за його словами, ще ставити рано
Також митрополит зазначив: «Я не контактував із священнослужителями УПЦ (МП). Ні з ким. Була заява їхня, що вони хотіли б розпочати з нами перговори. Я їм сказав, переговори можливі лишу у форматі трьох сторін – УАПЦ, УПЦ КП та УПЦ (МП). Погоджуєтесь на це, розпочинаємо переговори!» .
Отже, попри взаємні звинувачення церков, фактом залишається те, що процес об’єднання, що контролювався спостерігачами від Вселенського Патріархату та давав українцям надію на утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви, що могла б здобути визнання Вселенського Православ’я, наразі зупинено.
Актуальний стан Православних Церков в умовах війни з Росією є важливою темою сьогодення, адже за даними опитування, що проводилось УНЦПД разом із КМІС, лише 1,7% українців вважають, що Церква сьогодні відіграє найбільш значну роль у житті українського суспільства. Відповідно, це можна розцінювати як те, що через свою роздробленість, Церква не має реального впливу на ситуацію в країні. На одному рівні впливу на суспільство з Церквою українці згадують зокрема малий та середній бізнес, міжнародні організації та політичне керівництво Росії.
Тип не менш, за даними соціологічної групи «Рейтинг», серед лідерів релігійних конфесій українці найбільше довіряють голові УПЦ КП Патріарху Філарету (40%) та Папі Римському Франциску (35%). «Лідерами недовіри» стали Патріарх Московський Кирило (39%) та Митрополит Онуфрій, голова УПЦ (МП), (25%). Також показовим є те, що на Заході України респонденти більш обізнані про всіх лідерів релігійних конфесій, представлених у дослідженні, а в Центральному регіоні - менше. На Сході найвищий відсоток тих, хто не визначився зі своїм ставленням до лідерів конфесій .
Таким чином, питання існування єдиної помісної Церкви хвилює людей не лише через те, що в розумінні населення це є одним із критеріїв стабільності незалежної держави, але й через те, що Церква, як інститут має сильний вплив на суспільно-політичну ситуацію в країні, а отже її позиція має бути консолідованою та не суперечити інтересам держави.

УНЦПД, 21 рік видання, №14/739, 28 липня 2015 року
Марія Коваленко, Юлія Каздобіна, УНЦПД

Breadcrumbs