В історії не так багато подій, які придатні для ефективного політичного використання: власне, у календарі державних свят будь-якої країни знайдеться 5-7 ключових дат, які складають основу офіційного історичного наративу та системи комеморативних практик. Саме такою точкою опори для творення більшості міфів, на яких будувалася радянська ідеологія, була Велика Жовтнева соціалістична революція. Залп крейсера «Аврора», штурм Зимового палацу, мудрий Ленін, який керує повстанням пролетаріату, - усі ці події, яких насправді не було, впліталися в полотно міфу про заснування СРСР та стали одним з ключовим елементів, який об’єднував, як тлумачили шкільні підручники, «нову історичну спільноту - радянський народ».
Минуло сто років. Як змінилося значення цієї події в Україні та загалом на пострадянському просторі?
Експлуатація Жовтневої революції в пострадянських країнах
Відразу після розпаду СРСР у кожній новопосталій незалежній державі один з головних «червоних» днів календаря - Велика Жовтнева соціалістична революція - був дискредитований і асоціювався з жахами радянської історії: репресіями, штучним голодом, насильницькою колективізацією тощо. У більшості пострадянських країн на початку 1990-х були ліквідовані святкові дні 7 і 8 листопада, а згадки про Жовтневу революцію почали зникати з публічного простору.
Найшвидше позбулися наслідків радянського ідеологічного впливу балтійські країни, які відразу почали систематичну декомунізацію. У решті держав колишнього Союзу цей процес відбувався повільніше, а в окремих державах через складну економічну ситуацію та активність комуністичних партій декомунізація взагалі не відбувалася. Приміром, багато елементів радянського ідеологічного спадку дотепер збереглися в Білорусі, зокрема, і святкування Жовтневої революції. Назви населених пунктів, вулиць, підприємств у Білорусі досі нагадують про «першу в світі пролетарську революцію». Радянський період і досі є важливим елементом білоруської ідентичності.
Також на офіційному рівні збереглося свято Жовтневої революції у самопроголошеній Придністровській Молдавській республіці, а протягом 2001-2016 років воно святкувалося в Киргизстані. Це свідчить не тільки про ностальгію за радянським минулим, а й про неспроможність тамтешніх еліт, як владних, так і інтелектуальних, запропонувати суспільствам новий погляд на історію, свій історичний наратив.
Дещо складніше переосмислення «Великого жовтня» відбувалося в Росії, яка відразу ж після зникнення СРСР з карти світу оголосила себе його правонаступницею.
На початку 1990-х в офіційній політиці підкреслювалися трагічність і катастрофічність подій революції, яка перешкодила розвитку демократичних процесів у країні на цілих 70 років. Однак на тлі економічної кризи та повернення популярності Компартії у символічний простір повернулося й «кумачеве» 7 листопада та стало найбільш експлуатованим лівими силами «мемом».
Навіть на офіційному рівні Москва не змогла рішуче відмовитися від цього свята: у 1996 році за рішенням президента РФ, тоді ще Бориса Єльцина, 7 листопада було перейменоване на День примирення та згоди. Однак такий підхід не вирішував ідеологічного протиріччя. Наприкінці 2004 р., вже за президента Путіна, 7 листопада в Росії перестало бути вихідним днем, проте на зміну йому підшукали в ще давнішій історії подію, яка припадає приблизно на ці листопадові дні. Так з»явилося штучне, на переконання істориків, свято - День народної єдності 4 листопада, приурочене до звільнення Москви від польського війська 1612 року. Проте разом з ним 7 листопада залишилося в державному календарі РФ як пам’ятна дата - День Жовтневої революції 1917 р., а також як День військової слави (на честь параду 1941 р.). У такий спосіб в Росії 2день соціалістичної революції» ув»язали з популярнішим трендом – звитягою у Великій вітчизняній війні.
На цьому перипетії щодо «Великого жовтня» в Росії не скінчилися. У 2013 р. навчально-методична комісія з історії запропонувала нове формулювання - Велика російська революція 1917-1921 рр. з лютневим, жовтневим етапами та періодом громадянської війни включно.
Проте в російському суспільстві помітне в цілому негативне ставлення як до «Великого жовтня» столітньої давнини, так навіть до самого слова «революція», і в медіа часто підкреслюється пагубність будь-яких революційних змін. На цьому тлі тотальну перемогу здобув інший радянський міф ‒ Велика перемога. Він виявився компромісним і придатним для побудови довкола нього пострадянської російської ідентичності.
Отже, пам’ять про Жовтневу революції на пострадянському просторі не зазнала повноцінної реінтепретації. Переважно це рудиментарний залишок радянської епохи.
Жовтнева революція vs Українська революція
За часів СРСР історія України була підпорядкована офіційному радянському міфові «Великий жовтень» і громадянська війна, війна доблесної Червоної армії та «білогвардійських недобитків». Україні було відмовлено в будь-якій самостійній участі в подіях 1917 р., а Українська революція була «захована» в Жовтневій. Від 1991 року почався реванш Української революції, яка почала швидко та успішно виштовхувати радянську історичну формулу.
Крім того, військова конфронтація між УНР та Радянською Росією відразу вводила Жовтневу революцію (переворот) в коло подій з негативною оцінкою. Автоматично жовтневий переворот протиставляється українській державності. Відтак з роками в українському гуманітарному просторі термін Велика Жовтнева соціалістична революція вважається застарілим рудиментом радянської ідеології, і йому на зміну прийшов термін «жовтневий переворот», який згадується на загальному тлі Української революції 1917-1921 рр.
Утім до перемоги Української революції над Жовтневою соціалістичною ми йшли довго.
Після падіння СРСР та проголошення незалежності в Україні розпочався процес руйнування радянських історичних концепцій. Паралельно вибудовувався новий український історичний наратив та створювалася нова система державних свят і комеморативних практик. Утім Велика Жовтнева революція певний час ще входила до переліку державних свят, хоч і не відзначалася на державному рівні, й українці мали два вихідні дні - 7 і 8 листопада - аж до 2001 року. Офіційна влада уникала згадок про Жовтневу революцію, та в більшості спиралася на етнонаціональний міф «нації, що відроджується». Такою ситуацією скористалися ліві сили. Вони влаштовували щорічні заходи, маніфестації до річниці подій жовтня-1917, а після відновлення діяльності Компартії України та консолідації лівої опозиції взялися до активної експлуатації радянської історичної пам’яті для мобілізації власного електорату.
У відповідь на це президент Леонід Кучма вдався до часткової реінтеграції елементів радянського ідеологічного спадку у публічну сферу: вочевидь, ним керувало прагнення послабити вплив лівих та бажання розширити свій електорат. Було повернуто урочисте відзначення деяких радянських свят (9 травня, 1 травня, 23 лютого), певного переосмислення отримало 7 листопада, яке Кучма назвав «днем соціальної гармонії».
Активна діяльність у сфері історичної політики наступного президента, Віктора Ющенка, продовжила деконструкцію радянського-ностальгічного наративу. Згідно з опитуванням Центру ім.Разумкова, кількість людей, які вважали 7 листопада святом, постійно зменшувалася протягом 2000-х. У 2009 році 7 листопада називали звичайним днем 60,9% респондентів на заході України, 52,3% ‒ в центрі, 48,6% ‒ на сході і 40,7% опитаних у південному регіоні. Ставлення до Жовтневої революції змінювалося залежно від регіону. Наприклад, у південній та східній Україні до цієї події позитивно ставилося 46 % опитаних. Натомість на заході переважала негативна оцінка подій жовтня 1917 р. - 59 % опитаних.
Незважаючи на падіння популярності «Великого жовтня» та щораз менше експлуатування цієї дати в політичній риториці, 9 лютого 2010 р. з ініціативи представників Компартії України у Верховній Раді було зареєстровано проект Закону України “Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України”. У законопроекті пропонувалося відновити 7 листопада як державне свято і вихідний день. Однак більшість депутатів ініціативу не підтримали - у травні 2010 р. Верховна Рада відхилила цей законопроект.
Подібні ініціативи Компартії України все більше наражалися на гострий супротив з боку націоналістичних сил. За часів правління Віктора Януковича кожна хода лівих Києвом, приурочена до роковин «Великого жовтня», супроводжувалася сутичками з представниками націоналістичних організацій, а мітинги, які проводили цього дня праві сили, збирали мільйони людей.
До початку проведення політики декомунізації згадки про далекий червоний переворот у Петрограді залишалися ледве помітними в українському публічному просторі – головно в назвах населених пунктів, вулиць, підприємств, пам’ятниках, експозиціях музеїв.
У ході політики декомунізації всі назви топонімів та будь-яких інших об’єктів публічного простору, пов’язані з Жовтневою соціалістичною революцією, були змінені згідно з Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Зазнала фіаско не лише одна з головних подій радянського історичного наративу, а й єдина в країні політична сила, котра експлуатувала комуністичну ідею, переслідуючи цілі, далекі від інтересів «трудового народу» - Комуністичну партію в країні було заборонено.
Дорога до забуття
Сьогодні ювілей головного радянського свята святкуватимуть хіба що ліві сили в окремих країнах колишнього СРСР. За сто років «Великий жовтень» утратив політичний капітал навіть на тих теренах, де після розпаду СРСР він ще тривалий час лишався «червоним днем» календаря. Так, на офіційному рівні Жовтневу революцію вже не вшановують у Киргизії - напередодні президент цієї країни видав указ про перейменування свята на День історії та пам’яті предків. А так званий президент невизнаного Придністров»я взагалі проігнорував сторіччя подій жовтня 1917 р. На офіційному рівні відзначатимуть хіба що у Білорусі, але вже не з колишнім розмахом: за інформацією з офіційних джерел, президент Лукашенко покладе квіти до пам»ятника Леніну, відбудеться виставка в Історичному музеї та святковий концерт.
Щодо Росії, то тут про 100-річчя «Великого жовтня» згадали ще наприкінці минулого року. Наприкінці 2016 р. президент РФ підписав розпорядження про підготовку і проведення ювілейних» заходів яку самій Росії, так і за кордоном (конференції, музейні виставки, проекційне шоу «Штурм Зимового», видання низки ювілейних видань). Водночас нещодавно у Кремлі заявили, що влада РФ не планує проводити спеціальних заходів на честь сторіччя Жовтневої революції. Разом з тим події листопада-1917 останнім часом раз по раз зринають у публічних виступах Володимира Путіна. Наприклад, днями він висловив сподівання. Що «сторіччя «Великого жовтня» буде сприйнято російським суспільством як символ подолання розколу та загального примирення».
В Україні ж ще на початку 2016 р. був сформований план заходів до сторіччя Української революції, розроблений Українським інститутом національної пам’яті, а указом Президента України він набув чинності. Ідея святкування сформована довкола українського державотворчого процесу і військових подій цього часу. Уже відбувся ряд заходів, як то міжнародна наукова конференція «Революція, державність, нація: Україна на шляху самоствердження (1917–1921 рр.)», урочисті засідання Верховної Ради та Кабінету Міністрів,, ювілейні виставки, публічні дискусії та круглі столи у столиці та в регіонах. Загалом заходи, присвячені Українській революції, розплановано до 2021 року.
Для Української революції події жовтня 1917 р. в Петербурзі та Москві стали подіями закордонними, а діяльність більшовицьких чи білогвардійських армій на території України була нічим іншим, як зовнішньою інтервенцією. Отож святкування річниці Української революції має важливе ідеологічне значення у протистоянні з Росією. Все більше підкреслюється український досвід державотворення і водночас підсилюється прагнення відмежуватися від традицій радянського періоду.
Складається враження, що «Великий жовтень» відпрацював свій політичний ресурс і з «головної події в історії людства» перетворився на елемент напівмертвої ідеології. Сьогодні головні правонаступники «радянської слави» з легкістю готові викинути революцію на смітник історії. Стосовно України можемо констатувати факт повної перемоги концепту Української революції, яка стала важливим елементом офіційного історичного наративу та важливим компонентом політики пам’яті на шляху до формування української ідентичності.
Тарас Самчук
(«Новинарня», 06.11.2017)