Україна у «плинній сучасності»

Україна у «плинній сучасності»

Дві важливі події січня 2017 року кожна по-своєму будуть впливати на формування порядку денного в Україні – Всесвітній економічний форум у Давосі та процедура передачі президентської влади у США. Що в них варте уваги України уже зараз з точки зору українсько-американських відносин і майбутнього санкцій проти Росії? Які аспекти партнерства із Заходом може запропонувати Україна?

Послання України до Давосу-2017
Якщо спробувати відобразити атмосферу 47-го Давоського форуму одним словом, то це буде слово з лексикону англійського філософа і соціолога Зигмунта Баумана – «невизначеність». Можливо, це було пов’язано із відсутністю на форумі лідерів найсильніших держав світу, політична підтримка яких для України є критично важливою. Зокрема, до Давосу не змогла прибути Ангела Меркель, США були представлені співробітниками адміністрації Барака Обами, а прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей була сконцентрована на донесенні ідеї виходу Великої Британії із ЄС. Загалом йшлося про ризики посилення популізму та екстремізму, повернення до політики протекціонізму та торгових війн, про наслідки Brexit, а також непередбачуваність дій президента Трампа. Водночас радник зі зв’язків з бізнесом новообраного президента США Ентоні Скарамуччі заспокоїв заявою, що Трамп може бути однією з останніх надій глобалізму.
Що стосується України, то дарма низка вітчизняних ЗМІ транслювала російські тези про «втому» світу від України й про тотальну втрату інтересу до українських справ. Присутність президента Петра Порошенка у Давосі була цілком виправданою. Своє важливе державницьке завдання (не дати забути про російську агресію щодо України) президент Порошенко виконав. Українські журналісти почули від Федеріки Могеріні запевнення у тому, що позиція ЄС у питанні санкцій проти Росії є послідовною та самостійною. «Рішення Європейського Союзу ухвалюються не у Вашингтоні, а в Брюсселі, коли ми усі 28 країн зустрічаємося. Або 27, у майбутньому. Наші рішення про санкції відносно Росії за анексію Криму та у відповідь на агресію проти Україні будуть завжди грунтуватися і прив’язані до повної імплементації Мінських домовленостей, ситуації на Сході України», – заявила вона.
Сьогодні – це максимум того, що можна очікувати від ЄС. Та й взагалі, за великим рахунком, проблематика Давосу далека від проблем однієї окремої країни. Якщо ця країна не США, звісно.

Зовнішньополітичні сигнали від президента США Дональда Трампа
Саме до США прикуто увагу світу. Всі чекають, що буде робити 45-й президент Америки Дональд Трамп. Щодо дій нової адміністрації для нас найважливішими є два взаємопов’язані питання: чи будуть збережені санкції стосовно Росії та чи залишатиметься незмінною американська підтримка суверенітету України?
Ще на стадії підбору кадрів для нової адміністрації експерти намагалися аналізувати наміри команди Трампа. На слуханнях у Сенаті претенденти на ключові посади у тій чи іншій формі заявляли про прихильність до збереження санкцій. Зокрема, й Рекс Тіллерсон, якому закидали тісну співпрацю з Росією, апелюючи переважно до відзначення його високим російським орденом. Зрідка з’являлася конкретика. Так, кандидат на пост глави Міністерства фінансів Стівен Мнучін сказав, що «обраний президент ясно дав зрозуміти, що він змінить ситуацію з санкціями, якщо, за його словами, йому вдасться укласти кращу угоду й отримати щось натомість». Під вигідною угодою мається на увазі обмін: зняття санкцій на скорочення Росією ядерного арсеналу. Проте в американського правлячого класу є надійний алгоритм дій, запропонований свого часу республіканцем Рейганом, котрий декларував підхід «мир завдяки силі». Для того, щоб домогтися від СРСР роззброєння, він запропонував йому взяти участь у гонці озброєнь, яка немалою мірою спричинилася до ослаблення й зрештою розпаду Радянського Союзу. Нинішній потенціал Росії також не настільки потужний, щоб витримати гонку озброєнь, відтак в угоді зі скорочення ядерної зброї з точки зору політичної вигоди для США складно знайти якийсь особливий сенс.
У даному контексті обнадіює, що генерал Джеймс Маттіс, тоді ще претендент на посаду глави Пентагону, як писала «Нью-Йорк Таймс», посів жорсткішу позицію стосовно Росії, ніж та, яку позначив Трамп під час передвиборної кампанії.
Слова Трампа-президента набули ще більшої ваги. У першій промові на посту він заявив, що буде шукати дружби з іншими країнами, але з розумінням того, що «всі країни мають право на те, щоб ставити свої інтереси на перше місце». Водночас у «Програмі Трампа» декларовано цілком традиційну для республіканців тезу, що американська «військова перевага має бути безсумнівною».
У Кремлі постійно вимагають від Заходу «поважати російські національні інтереси», а також усіляко намагаються довести, що без взаємодії з Росією подолати ІДІЛ не вдасться. Однак руйнування античного амфітеатру у Пальмирі у день інавгурації Трампа можна розглядати як свідчення нездатності РФ впливати на події на Близькому Сході.
Безумовно, в оточенні Трампа є як прихильники жорсткої лінії поведінки стосовно Росії, так і ті, хто вважає за корисне запросити Росію до діалогу. У найближчі місяці вони змагатимуться за вплив на політику президента.
Кремль, звісно, дуже розраховує на скорочення або зняття санкцій. «Безперечно, питання зняття санкцій має бути в американсько-російському порядку денному, якщо ми хочемо повернутися до гарних відносин. Їх належить зробити м’якшими, або зняти зовсім. Можливо, не усі, можливо, ті, які не стосуються Криму», – озвучив у Давосі позицію Кремля Андрій Костін, голова Внєшторгбанка. Й це палке бажання позбутися санкцій відкрито вказує на те, що вони завдають удару по економіці Росії та політичному статусу «господарів» Кремля. Але єдина пропозиція для «обміну», озвучена головою верхньої палати російського парламенту Валентиною Матвієнко, полягає у тому, що Росія може відмінити «закон Діми Яковлєва»… Американці готові всиновлювати російських дітей, проте навряд чи це буде вигідною угодою…
Загальновідомо, що санкції щодо Росії були запроваджені у 2014 році саме через порушення Росією принципів міжнародного права, що проявилося в незаконній анексії території сусідньої держави – Криму. І першими це зробили саме США. Механічний розмін санкцій на будь-які поступки з боку Росії в інших сферах навряд чи буде зрозумілий палатами Конгресу, експертним співтовариством та ЗМІ.

Захід та Україна
Цілком очікувано, що тема ролі та позиції США у питанні агресії Росії щодо України стане у центрі зустрічі США-Україна на найвищому рівні, дата якої, за словами П. Порошенка, вже погоджена. І саме вона зафіксує підхід нової адміністрації до війни на Сході України та до анексії Криму. Це досить сильний сигнал від нової адміністрації США, адже двічі у 2016 році, перебуваючи в Європі, Барак Обама так і не зустрівся з главою української держави. Якщо Кремль однозначно чекає від Вашингтона посилення тиску на Київ у питанні виконання «мінських угод» у тому ключі, як їх розуміє Москва, і цілковито витирає з порядку денного тему повернення Криму, то перед Києвом стоїть завдання поширювати серед західних партнерів своє бачення ходу подій. Зустріч розставить всі крапки над «і» як у питанні оцінок ситуації, так і щодо двосторонньої співпраці.
Загалом, в Україні є розуміння того, що наша країна не є й не може бути головним пріоритетом у зовнішній політиці США. Очевидно, що у фокусі уваги США у сфері зовнішньої політики буде Близький Схід: президент країни пообіцяв перемогти ІДІЛ та інші радикальні терористичні групи. У той же час для американської еліти не є пріоритетом й налагодження відносин з Росією будь-що. Вона розуміє, що будь-яке «перезавантаження» відносин з Путіним закінчиться так само, як і спроба Обами, адже не може бути плідного діалогу там, де немає довіри. А чи багато серед американських політиків таких, хто довіряє Путіну?..
У цій ситуації Київ має продемонструвати, що він є надійним та прогнозованим партнером США й Заходу у широкому розумінні. Американська підтримка завжди є там, де присутній американський капітал. Якщо навіть Україна як «вітрина демократії» не надто надихає нинішню американську адміністрацію, то американські інвестиції у нашій країні вона буде захищати неодмінно. А для того, щоб вони приходили сюди, слід не стільки просто запрошувати їх, скільки забезпечувати сприятливий для бізнесу діловий клімат, гарантувати захист права власності, створювати зрозумілі та прийнятні правила ведення та адміністрування бізнесу. Тоді західні бізнесмени приходитимуть в Україну й самі.
У цілому, підтримка України в протистоянні з Росією з боку адміністрації Трампа цілком ймовірна у контексті переважаючого у Вашингтоні настрою слідувати фундаментальним цінностям вільного світу. Причому чим активніше будь-хто намагається ці цінності зруйнувати, тим швидше західне суспільство приходить до розуміння необхідності їхнього захисту. Головне для офіційного Києва – здійснювати практичні кроки у напрямку творення правової держави, здатної до раціонального стратегування своєї діяльності, до творення конкурентної економіки та політики, й тоді Україна може розраховувати на політичну й ресурсну підтримку з боку Заходу, де навіть у час невизначеності продовжують слідувати принципам, підтримують друзів та шанують закон.
Ігор Немчинов, спеціально для УНЦПД
Research Update, рік видання 24. - № 9 (761), 2017