17 січня 2016 року набула чинності постанова Кабінету міністрів, згідно з якою Україна припинила товарообіг з Кримом. До того, через умову визнати Кримський півострів незаконно окупованою територією України, Російська сторона відмовилася продовжувати контракт на постачання електрики до АРК. Цим подіям передували декілька буремних місяців громадянської блокади Криму, ініційованої Меджлісом кримськотатарського народу. Наскільки ефективною була блокада? Чого вдалося і чого не вдалося досягти її організаторам? І, зрештою, що далі?
Пригадаймо цілі та завдання блокади. Від російської влади її учасники вимагали:
• Звільнення українських політв'язнів.
• Припинення політично мотивованого кримінального та адміністративного переслідування громадян України в Криму.
• Усунення незаконних перешкод для роботи кримськотатарських та українських ЗМІ, безперешкодного допуску в Крим іноземних журналістів і міжнародних спостерігачів.
• Зняття заборони на в'їзд у Крим лідерам кримськотатарського народу та активістам національного руху.
Серед вимог до української влади була відміна закону про ВЕЗ «Крим», а також припинення постачання електрики на територію півострова. Крім цього, учасники посилалися на норми міжнародного гуманітарного права, згідно з якими відповідальність за забезпечення окупованої території лежить на окупантові. Ще одним аргументом на користь припинення економічного обміну стала наявність великого угрупування російських військ на території Криму. Україна має припинити допомагати окупанту їх утримувати.
Чого вдалося досягти?
Сьогодні вже очевидно, що з точки зору тиску на російську владу блокада не стала ефективною. Жодного з політичних в’язнів не звільнено. Репресії, обшуки та залякування в Криму продовжуються і навіть посилюються. Незаконні судові процеси тривають. Ситуація для ЗМІ та журналістів на півострові не змінилася. Заборону на в’їзд до Криму для лідерів кримськотатарського народу не знято.
Заяву так званої «прокурора Республіки Крим» Наталі Поклонської про те, що голові Меджлісу Рефату Чубарову дозволено в’їжджати на півострів, можна вважати знущанням. «Ми чекаємо громадянина Чубарова – нехай приїжджає до нас. Органи попереднього слідства його тут чекають у Криму», – написала Поклонська на своїй сторінці у Facebook. Допуск на територію Криму місії Ради Європи з прав людини вважати саме наслідком блокади не можна, адже над цим тривалий час працювали багато різних інституцій та організацій.
Проте громадянська блокада Криму виявилася набагато дієвішим засобом впливу на українську владу. Постачання електрики на територію півострова спочатку було припинено повністю, а потім частково. Стосовно товарної блокади, то заборону на постачання товарів до Криму було введено не шляхом відміни закону про ВЕЗ «Крим», а через постанову Кабінету Міністрів, якою було обмежено поставки товарів до Криму і встановлено перелік дозволених для ввезення соціально значущих продуктів харчування.
Серед важливих досягнень блокади її організатори називають привернення уваги до питання окупованого Криму як всередині України, так і на міжнародному рівні. В результаті не лише було прийнято згадані вище рішення, але й Президентом було анонсовано, що Крим буде пріоритетом української політики на 2016 рік. Також, Президент анонсував, що ініціюватиме перемовини у форматі Женева плюс, на порядку денному яких стоятиме питання Криму.
Отже, організаторам громадянської блокади не вдалося вплинути на Російську Федерацію, але в результаті їхніх зусиль припинення товарообігу та енергопостачання на півострів стали офіційною політикою держави Україна щодо окупованої території, і питання Криму стало в центр уваги.
Блокада в контексті повернення Криму
Припинення постачання товарів та електрики на окуповану територію не є кінцевою метою блокади. На переконання організаторів, така політика має призвести до збільшення ціни утримання Криму та ще більше знекровити російській бюджет, який вже потерпає від санкцій та падіння ціни на нафту, таким чином змушуючи Росію відмовитися від Криму.
Очевидно, що після запровадження енергетичної блокади витрати на енергозабезпечення в Криму зросли, адже окупаційній владі довелося екстреним порядком завозити велику кількість палива для дизельних та газотурбінних генераторів, доставляти на півострів додаткові мобільні генератори, завозити персонал для їх обслуговування, будувати мережу електропостачання, в авральному порядку добудовувати енергоміст Тамань-Крим. Разом з тим важливим є не лише сам факт збільшення видатків, а й те, як саме вони розподілилися.
На сайтах органів державної влади Російської Федерації не вдалося знайти документів, які б підтверджували, що в зв’язку з блокадою Криму з російського бюджету було виділено додаткові кошти. Кошти на придбання та доставку палива для генераторів, які забезпечують соціально важливі об’єкти, у розмірі 401 мільйон рублів було знайдено в бюджеті Криму за рахунок зменшення асигнувань на міністерства. Станом на 20 лютого, як повідомив так званий «голова Криму» Аксьонов на зустрічі з президентом РФ Путіним, ця сума зросла до 540 мільйонів. За його оцінками, така сума не є критичною для бюджету півострова (бюджет Криму на 2015 рік складав 66,5 мільярди рублів).
Втрати від блокади понесла промисловість півострова. 8 січня так звана «віце-прем'єр» Криму Євгенія Бавикіна повідомила, що на всіх підприємствах промислового сектору збиток склав 900 мільйонів рублів (понад $12 мільйонів). Оборонно-промисловий комплекс зазнав збитків у 180 мільйонів рублів. 16 січня «голова міста» Севастополя Сергій Меняйло повідомив, що збитки міста склали 350 мільйонів рублів (близько $4,7 мільйона) без врахування втраченої вигоди. Він також заявив, що ця сума не є остаточною, адже блокада триває.
За словами кримської «влади» питання компенсації збитків вирішується з федеральною владою. Наскільки швидко його може бути вирішено і чи буде вирішено взагалі, поки що невідомо. Доходи російського бюджету на 2016 заплановано у 13,5 трильйонів рублів, отже, навіть якщо збитки Криму буде компенсовано, їх обсяг не видається критичним.
Значних втрат зазнав малий та середній бізнес. За оцінками Аксьонова, комерційні підприємства втратили приблизно 480 мільйонів рублів. Через блокаду планується закриття найбільшого виробника молочної продукції півострова – «Криммолоко». Малий бізнес у Керчі та Сімферополі примусово перевели на автономне енергопостачання. Втрати понесли рітейлери, для яких стало невигідно тримати заморожені продукти та ті, що швидко псуються.
Незважаючи на заяви «влади» Криму про те, що ситуацію стабілізовано, на півострові продовжуються відключення електрики. За офіційною інформацією, вдалося забезпечити електрикою майже всі соціально значимі об’єкти, такі як лікарні, водогони та каналізацію. Віялові відключення житлових масивів продовжуються, зросли ціни на продукти харчування, ціни на комунальні послуги зростають і зростатимуть надалі.
Разом з тим, постачання електрики на військові бази не припинялося. Заводи, що працюють з оборонними замовленнями, працюють у штатному режимі, як за рахунок централізованої, так і за рахунок автономної генерації.
Незалежне від України електрозабезпечення Криму Москва планувала з перших днів окупації, і на його впровадження було закладено кошти в бюджет. Блокада змусила окупаційну владу збільшити затрати як на будівництво, так і на додаткове паливо. Водночас можна говорити про те, що коли Крим буде інтегровано до російської енергетичної системи, ефект блокади значно зменшиться. Очевидно, що в Росії це розуміють, і будівництво енергомосту йде пришвидшеними темпами.
Не варто забувати, що Росія сама контролює власні витрати на Крим, і може зменшувати їх за рахунок інших статей. Так, уже можна говорити про те, що цього року зменшилися суми субвенцій кримському бюджету у порівнянні з минулим роком: 43,46 мільярда рублів проти 50,702 мільярда.
Отже, відповідь на питання, чи збільшить блокада затрати окупанта на утримання Криму: у короткостроковій перспективі так, але не критично. У довгостроковій перспективі цей ефект зникне. Отже, мета завдати вирішальної шкоди Російській Федерації та змусити її відмовитися від Криму завдяки блокаді у довгостроковій перспективі виглядає недосяжною.
Що далі?
Очевидно, що умови, на яких протягом 2014-2015 років здійснювалося постачання товарів та електрики на територію АРК, не є прийнятними. Разом з тим є низка факторів, які, швидше за все, штовхатимуть уряд до перегляду цих рішень.
По-перше, закон про ВЕЗ «Крим» не скасовано, збереження схем, які він уможливлює, лишається вигідним олігархам, а його дію можна відновити рішенням Кабміну. Постанова Кабінету Міністрів від 16 грудня дозволяє енергопостачання до Криму за рішенням РНБО. Існує ще один чинник - ще на етапі громадянської блокади голова Меджлісу кримськотатарського народу заявляв про тиск з боку міжнародного співтовариства щодо її припинення.
Економічна ситуація в РФ має тенденцію до занепаду, а, отже, з часом потреба в українських продуктах на півострові зростатиме. Відповідно, зростатиме і мотивація завозити товари до Криму контрабандою, адже різниця у ціні продуктів в Україні та в Криму доволі суттєва. А там, де є попит, буде і пропозиція. Отже, зростатимуть корупційні ризики, а бюджет України не отримуватиме потенційних податків.
Питання економічних зв’язків між сувереном та окупованою територією є внутрішньодержавним. Воно не регулюється міжнародним правом, адже окупована територія не є самостійною державою, а, отже, не є і суб’єктом міжнародних відносин. Разом з тим, незаконна окупація частини суверенної території іншою державою не звільняє суверена від його зобов’язань у галузі міжнародного права, включаючи зобов’язання в галузі прав людини.
У світі існують приклади як повного переривання будь-яких стосунків, так і поступового відновлення стосунків шляхом торгівлі та дипломатії другого напряму. Другий підхід домінує у ситуаціях довготривалої окупації. Наразі ознак того, що конфлікт навколо Криму буде розв’язано протягом найближчого часу, не спостерігається, а, отже, Україна має розробляти довготермінову політику.
І якщо буде прийнято рішення налагоджувати економічні зв’язки з окупованою територію, Україна може і має керуватися трьома міркуваннями: власної безпеки, своїми зобов’язаннями щодо дотримання прав людини, державними інтересами. І лише від України залежить, чи будуть такі інтереси справді державними, чи вона і далі створюватиме умови для наживи декількох наближених до влади олігархів
Юлія Каздобіна, аналітик УНЦПД