Експерти, дослідники, журналісти та громадські активісти продовжують збір підписів під відкритим листом, в якому закликають уряди європейських країн стати на заваді втіленню проекту «Північний потік-2», який вважають прямою загрозою європейській безпеці. Лист адресовано представникам інституцій ЄС, урядів та інших організацій в країнах-членах ЄС та НАТО, Східного партнерства, європейських та інших енергетичних компаній. Ініціаторами цього відкритого листа стали учасники міжнародної конференції «Російський неоімперіалізм: Джерела, генезис та наслідки для Південно-Східної Європи», що відбулася в Одесі 18 червня 2018 року (конференція була організована Центром глобалістики «Стратегія XXI», в ній як запрошений експерт взяла участь аналітик УНЦПД Юлія Тищенко).
«Ми, експерти, дослідники та громадські активісти з європейських країн, є прихильниками збереження миру, безпеки та територіальної цілісності України, Грузії, Молдови та всіх європейських країн всіма доступними засобами, - йдеться у відозві. - Ми розуміємо, що проект «Північний потік-2» підриває європейську та євроатлантичну єдність, і є головною загрозою сьогоднішньої європейської енергетичної стабільності та безпеки, а в майбутньому - територіальної цілісності європейських країн».
До цього часу Росія отримувала опосередковану винагороду за свої агресивні дії проти своїх сусідів – Молдови у 1992 році, Грузії у 2008 році та України починаючи з 2014 року й по сьогодні. На даний час, після агресії в Україні, після вбивства 298 невинних в результаті збиття пасажирського літака рейсу MH-17 над окупованими територіями України, після брутальної агресії в Сирії, Росія підписує контракт на будівництво «Північного потоку-2» та винагороджується можливістю організувати Чемпіонат світу з футболу 2018. Російські політики сприймають і розуміють це як винагороду за свою агресивну поведінку, підкреслюють підписанти відкритого листа. Ця схема заохочення буде працювати, допоки не стане очевидною світова агресія Росії, яка загрожує втягненням усього світу у «Третю світову війну».
«Щоб продемонструвати безперспективність та негативні наслідки «Північного потоку-2», ми привертаємо увагу до переліку висновків :
• Проект газопроводу «Північний потік-2» - це, перш за все, політичний проект, спрямований на просування однієї з головних цілей Кремля: розширення геостратегічного впливу на Європу шляхом домінування на європейському енергетичному ринку.
• ЄС не потребує більше трубопроводів для російського газу, оскільки в даний час близько 40% існуючих російських потужностей для експорту вуглеводнів не використовуються.
• «Північний потік-2» збільшить залежність Європи від єдиного постачальника (Росії) і зосередить 70-80 % російського імпорту газу до Європи на одному контрольованому Кремлем маршруті.
• У разі завершення, «Північний потік-2» може підірвати єдність ЄС, оскільки проект спрямований на надання переваги одним країнам по відношенню до інших, застосовуючи підхід Росії до енергетичної політики «розділяй та володарюй».
• «Північний потік-2» може надати Росії статус головного постачальника газу в Європі та може завадити можливостям неросійських компаній експортувати скраплений природний газ (СПГ) до ЄС, адже зростання цін на газ в Європі робить СПГ більш конкурентоспроможним в порівнянні з трубопровідним газом. Це може зашкодити споживачам і прямо суперечить пріоритетам політики США та ЄС.
• Проект «Північний потік-2» може підірвати Енергетичний Союз, створений Європейським Союзом, який базується на сприянні диверсифікації джерел енергопостачання шляхом розширення маршрутів імпорту енергоносіїв. Росія прагне до зворотного.
• Газ з «Північного потоку-2» не обов'язково буде дешевшим, оскільки посилиться вплив «Газпрому» на країни-споживачі російського газу за рахунок важелю «єдиного постачальника ресурсів». Найбільш сильного удару зазнають союзники Америки у Центральній та Східній Європі, адже «Газпром», ймовірно, спробує відбити затрати на будівництво трубопроводу шляхом збільшення ціни на газ для країн Центральної та Східної Європи, які надмірно залежать від російського газу, зокрема Польща, країни Балтії, Угорщина, Словаччина, Болгарія, Молдова, Сербія.
• Транспортування російського газу через Німеччину до Центральної та Східної Європи може скоротити газотранспортні потужності для неросійського газу з регіональних газових ринків країн Західної Європи та може обмежити ринкові можливості для компаній, що постачають неросійський газ.
• Всупереч тезі прихильників «Північного потоку-2», прогнозоване збільшення попиту на газ в Європі не є обґрунтованим висновком. Фактично очікується, що споживання енергії в ЄС до 2040 року зменшиться на 11%, а частка газу в енергетичному балансі Європи, як очікується, зміниться лише на 1%.
• Газопровід «Північний потік-2» (як і газопровід «Турецький потік», що має пройти по дну Чорного моря) різко змінить карту газопостачання в Європі шляхом ліквідації України як основної країни транзиту газу та обходу більшості країн Центральної та Східної Європи. Це дозволить залишити Україну у вразливому міжнародному та фінансовому становищі та піддавати її подальшій агресії Росії, що загрожує європейській стабільності.
• Всупереч заявам «Газпрому», газотранспортна система України знаходиться у хорошому технічному стані та була спроможна витримати раптові зменшення з боку Росії обсягів газу та тиску.
• Якщо «Північний потік-2» буде збудований, Європа та «Газпром» втратять маневровість та запасні потужності української системи і, ймовірно, будуть більше інвестувати у розвиток сегменту зберігання газу на випадок надзвичайних ситуацій та пікового попиту. Це може опосередковано збільшити вартість природного газу в Європі.
• «Північний потік-2» становить ризики для навколишнього середовища в Балтійському морі, включаючи ряд об'єктів, що охороняються за програмою Natura 2000.
«Північний потік-2» є додатковим інструментом гібридного проникнення Росії на енергетичний ринок ЄС, щоб забезпечити домінуюче становище і монополію на постачання газу до Європи зі Сходу.
Недостатньо стійка позиція Європейської Комісії щодо «Північного потоку-2» ігнорує наявність вільних потужностей газотранспортної системи України та статтю 274 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: «Сторони мають докладати зусиль для сприяння використанню інфраструктури передачі та збереження газу та, у разі необхідності, проводити консультації одна з одною або координувати свої дії стосовно розвитку інфраструктури. Сторони мають співробітничати у питаннях, що стосуються торгівлі природним газом, сталого розвитку та безпеки постачання. З метою подальшої інтеграції ринків енергетичних товарів кожна Сторона повинна враховувати енергетичні мережі та можливості іншої Сторони під час розробки програмних документів щодо попиту та плану постачання, взаємозв’язку, енергетичних стратегій і планів розвитку інфраструктури».
«Ми звертаємося з цим листом до інституцій ЄС, урядів та інших організацій країн-членів ЄС та НАТО, європейських та інших енергетичних компаній з вимогою не підтримувати проект «Північний потік» з остаточною метою захистити єдність та безпеку Європи», - резюмують ініціатори відкритого листа.
Під листом підписалися:
- Венцислав Буїч,Президент та засновник, Фундація SEAS, Сербія
- Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI», Україна
- Віталій Мартинюк, Керівник міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія XXI», Україна
- Володимир Кравченко, оглядач відділу міжнародної політики «Дзеркала тижня», Україна
- Давід Шахназарян, Голова Центру політичних і правових досліджень«Concord», Вірменія
- Іво Інджев, журналіст, письменник, блогер, Болгарія
- Юлія Тищенко, Керівник програми підтримки демократичних процесів Українського незалежного центру політичних досліджень, Україна
- Олександр Захарія, Керівник ГО “Інститут стратегічних досліджень тапрогнозів трансатлантичних процесів”, Україна
- Сергій Гайдук, Голова Асоціації ветеранів Військово-Морських Сил України, колишній командувач ВМСУ, Україна
- Рубен Меграбян, Експерт Вірменського Інституту міжнародних і безпекових досліджень, редактор російської редакції "Aravot", Вірменія
- Деян Мілетіч,Президент Центру глобалізаційних досліджень, Сербія
- Андрій Санніков, Голова Фундації «Європейська Білорусь», Білорусь
- Володимир Огризко, Міністр закордонних справ України (2007-2009), керівник Центру дослідження Росії, Україна
- Джина Мінджорая, Голова ГО «Одеський антикорупційний центр – Громадянська свідомість», Україна
- Андрій Чубик, виконавчий директор Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”, Україна
- Роман Яремійчук,доктор технічних наук, професор, дійсний член Наукового Товариства ім.Т. Шевченка, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Україна
- Юрай Мешік, політолог, футуролог, Дослідницький центр Словацької асоціації зовнішньої політики, Словаччина
- Валерій Боровик, голова правлінняАльянсу "Нова енергія України", Україна
- Карел Гірман, енергетичний експерт, Словаччина
- Федор Гал, журналіст, блогер, письменник, Чеська Республіка
- Якуб Янда, виконавчий директор Центру європейських цінностей, керівник програми «KremlinWatch», Чеська Республіка
- Людмила Вербицька, засновник та керівник Українсько-Словацької Ініціативи, Словаччина
- Алла Єрьоменко, редактор відділу економічної безпеки тижневика «Дзеркало тижня», Україна
- Сергій Сапєгін,директор Науково-технічного центру "Псіхєя", Головний редактор часопису "Термінал", Україна
- Мурман Маргвелашвілі, директор Центру «Західний досвід для Грузії», Грузія
- Д-р Сергій Корсунський, Посол, директор Дипломатичної академії України ім. Г. Удовенка, Україна
- Д-р Олександр Суходоля, керівник відділу енергетичної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень, Україна
- Ярослава Міщенко, оглядач агентства Укрінформ, Україна
- Алла Дубровик-Рохова, редактор відділу економіки газети "День", Україна
- Павло Кост, Член Експертної ради Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (Київ, Україна); постійний співробітник порталу Energetyka24.com (Варшава, Польща)
- Ленка Віх, україніст, редактор "Українського журналу", Чеська Республіка
- Володимир Копчак, керівник Південно-Кавказького філіалу Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (Тбілісі), Україна
- Д-р Зиновій Осінчук, академік Української нафтогазової Академії, член-кореспондент Академії гірничих наук України
- Оксана Іщук, аналітик Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», Україна
- Михайло Самусь, заступник директора з міжнародних питань Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, Україна
- Олександр Самарський, Посол, заступник директора Центру дослідження Росії, Україна
- Aлександр Дулеба, Виконавчий директор Дослідницького центру Словацької асоціації зовнішньої політики, Словаччина
- Стукаленко Ігор, асоційований експерт Центру глобалістики «Стратегія XXI», Україна
- Валеріу Паша, експерт спільноти "WatchDog.MD", Республіка Молдова
- В’ячеслав Іоніта, експерт Інституту розвитку та соціальних ініціатив Вііторул, колишній депутат Парламенту Республіки Молдова та голова парламентського комітету, Республіка Молдова
- Альона Гетьманчук, директоркаЦентру "Нова Європа", Україна.
