І все-таки слава Україні. Поки що нехай так, без знаку оклику. Але ствердно. Ми ще далеко не все зробили для того, щоб нашим дітям в нашій країні жилося краще, а предкам – спокійніше спочивалося. Ми ще не повернули Крим та Донбас. Та ми на марші. З Днем незалежності, Україно!
Можливо, це єдиний день у році, коли нам, що пройшли крізь палаючий Майдан, крізь іловайські котли і мінські процеси, нам, меншим на цілий Крим і біднішим на майже три тисячі наших вбитих на фронті співвітчизників, - нам не соромно говорити пафосно і лірично про незалежність та патріотизм. Говорити словами Василя Симоненка:
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.
Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать обращи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.