Еволюція та революція - дві лексеми часто використовують журналісти в заголовках до статей, щоб описати діаметрально протилежні процеси. Але, чи точно еволюція та революція стоять у антонімічній позиції? Обидва способи розвитку подій ведуть у напрямку змін, проте характеризуються різними процесами. Якщо еволюція - це фаза поступового росту, то революція - це механізм вирішення певних проблем, які цьому росту заважають.
Так склалося, що вибори влади в Україні спираються на революційний підхід, коли всі наступні політики намагаються тикнути носом у помилки своїх попередників та заявити про свою готовність вирішувати проблеми.
Досі вигадати новий велосипед ще нікому не вдалося, але подібна комунікація знаходить відгук в аудиторії, на яку вона націлена, і таки проводить політичну силу до влади.
Чим шкодить державі такий підхід?
Наша "революція" поки складається лише з гасел, що вміло пропонують політтехнологи, але не передбачає реальний механізм вирішення проблеми від політиків. Оскільки заявлені меседжі треба виконувати, то нова влада, відмовившись від напрацювань попередників, зроблених помилок та реальних кейсів, провадить свою політику.
І тут треба розуміти, що п'ять років, з огляду на життя людини, це значний термін: дитина за свої перші п'ять років життя формується у власній системі координат, визначними в якій стають мова, цінності, ставлення до хорошого та поганого, вираження власного "я", батьків, оточення.
А от в історії держави цей період можна вважати лише маленькою засічкою. Неможливо життя держави міряти п'ятирічками, адже для якихось змін треба кілька підписаних законів, а іншим - 5-10-15 років на те, щоб пройти фази росту.
Тому, якщо кожні п'ять років пропонувати нову реформу освіти чи економіки, що суперечить досвіду попередників, то, замість змін, можна залишитися тільки із розбитим коритом.
А як щодо еволюції?
Еволюція являє собою переважно поступові кількісні зміни, що ведуть у результаті і до певних якісних змін.
Це плавне накопичення змін, що підвищує рівень розвитку суспільного організму і тим самим виражає прогрес, прогресивну еволюцію.
Еволюційний шлях складніший, він вимагає від суспільства включення в усі процеси, починаючи від постійної громадської участі та контролю місцевої влади.
Основним недоліком еволюційного підходу є те, що маси в умовах суцільної недовіри до влади дуже ідеалізують її представників та їхню роботу, тому кожна невдача завжди помітніша та більш обговорювана, ніж досягнення.
Люди хочуть швидкого результату, і коли якісно нових втілень за кілька років роботи не відбувається, то революційні настрої народу, що приводять нових людей до влади, перетворюються на каталізатор, який цю владу хоче швидше передати далі, в інші "нові" руки.
Лілія Короп для liga.net
