Після незаконної окупації Криму Росією змінюються не на користь України не тільки мови викладання в кримських школах, але й весь контент освіти. За офіційною інформацією РФ, у 2016/2017 навчальному році в 532 муніципальних загальноосвітніх організаціях Республіки Крим навчалося 188,5 тис. дітей, з них освіту кримськотатарською мовою здобували 3% учнів, а українською - тільки 0,2%. Загалом викладання саме гуманітарних дисциплін зазнало більш ніж сутєвих трансформацій.
Найпоказовіше розглянути дане питання на прикладі історії. Адже історія України була одразу ж замінена на історію Росії, підручники з української історії були вилучені з навчального процесу. Дещо довше затрималися у кримських школах підручники з всесвітньої історії, однак і вони згодом були замінені на російські зразки.
Одразу після розпаду СРСР почався активний процес деконструкції єдиного радянського історичного наративу, а кожна з колишніх радянських республік взялася за переосмислення власної національної історії, що в багатьох випадках призвело до так званих «війн пам’яті» або ж різнопрочитання минулого, особливо якщо йшлося про історію ХХ ст. Зокрема, помітна суттєва різниця між українською та російською інтерпретацією деяких подій минулого. Після 2014 р. конфронтація ще більше поглибилася, а школярі в Криму опинилися в одній з гарячих точок війн історичної пам’яті.
Учні Криму з року в рік краще засвоювали історію України, що підтверджують результати ЗНО з цього предмета. Наприклад, у 2008 р. ‒ 40,1% випускників Криму склали ЗНО з історії України вище, ніж на 150 балів, у 2013 р. цей показник становив ‒ 45,28% (у м. Севастополь у 2008 р. ‒ 49,1 %, у 2013 ‒ 54,91 %).
Графік 1
Графік 2
Драматичні події лютого-березня 2014 р. змінили ситуацію докорінно. Вже у травні 2014 р. нова влада в Криму заявила про те, що українська шкільна програма буде замінена. Дійсно з 1 вересня 2014 р. школи почали навчання згідно з російськими програмами. Якщо всесвітня історія залишилися в переліку предметів, то історія України була замінена вивченням історії Росії, для викладання якої влітку 2014 р. до Криму були завезені швидко надруковані підручники у м’якій палітурці, які вже включали невеликий фрагмент про анексію Криму (в підручнику ‒ «присоединение»). Загалом же викладання історії Росії в Криму здійснюється згідно з «Концепцією нового навчально-методичного комплексу з вітчизняної історії»* , підготовленою протягом 2013-2014 рр. за дорученням В. Путіна. Головне завдання цієї концепції - припинити різноманітні спекуляції та «перекручування» «правдивої» історії Росії, на основі якої має формуватися російська громадянська ідентичність та патріотизм .
Перехід до викладання історії Росії був доволі тривалим, і навіть на сьогоднішній день викладання історії в Криму не уніфіковане остаточно. Причиною цьому стала зміна системи вивчення історії з концентричної на лінійну, яка здійснювалася в Росії з 2014 р. Згідно з концентричною системою, курс історії вивчався повністю до 9 класу, а в 10 та 11класах повторювався на більш поглибленому рівні. Лінійна модель передбачає хронологічно послідовне викладання історії протягом 6-10 класів. Головним недоліком зміни системи стало те, що в процесі переходу виникає освітня різниця, яка дорівнює майже року, що призводить до випущення значної частини навчального матеріалу. До цього часу школи у Криму використовують дві моделі, але все більшу перевагу здобуває лінійна система.
Серед інших нововведень викладання історії Росії, які також активно реалізовуються у Криму, - запровадження нових понять, таких як «Велика Російська революція», «ординська залежність» і т.д. Обов’язковим елементом нового підходу є посилення патріотичного компоненту предмету .
Забезпечення Криму підручниками з історії здійснюється централізовано. Згідно з новою концепцією навчального-методичного комплексу з російської історії, було розроблено три лінії підручників видавництвами «Просвещение», «Дрофа» і «Русское слово», які проходять ряд експертиз у Російській академії наук (РАН). Незважаючи на форсоване запровадження історії Росії у Криму за новою програмою, на сьогоднішній день у школах півострова є значна кількість російських підручників, виданих до 2014 р. Відсутність потрібних інтерпретацій у шкільних книгах компенсується спеціальними методичками для учителів, які мають доносити учням «правильне» прочитання історії.
Для прикладу пропонуємо проаналізувати один з нових підручників з історії Росії за 10 клас «История России начало ХХ – начало ХХІ века» (М.: «Дрофа», 2016, авторства О. Волобуєва, С. Карпачова та С. Романова). Саме цей підручник Міністерство освіти і науки РФ відправило на додаткову експертизу до РАН через низку сумнівних фрагментів стосовно подій 2014 р. в Україні та Криму. Ми звернемо увагу на інтерпретацію ключових історичних подій та інформацію про історію України у тексті підручника.
Розпочнемо з розгляду революції 1917 р., яка у підручнику характеризується як «подія, якій судилося змінити весь плин не тільки російської, а і світової історії». До речі, таке формулювання зустрічається не один раз у підручнику (с. 45,79). Створення Центральної Ради та органів влади в Києві визначається як «хвороблива ситуація … в Україні» (с. 37).
Голод 1932-33 рр. на сторінках підручника описується як наслідок форсованої колективізації, неврожаїв 1931, 1932 рр. Стосовно загиблих наводиться інформація «різних дослідників», за якою в Україні, Північному Кавказі, Казахстані загалом померли від 2,7 до 4,5 млн. людей. Водночас у тексті читаємо: «Жодної допомоги голодуючим уряд не надавав. Підрахунку постраждалих не вели» (с. 105).
У підручнику можна знайти доволі критичне ставлення до постаті Й. Сталіна: «Так, у Сталіна є військові заслуги, але є і провина перед країною та людьми» (с. 203). Засуджується культ особи Сталіна та масштабний терор, розгорнутий у СРСР у 1930-ті (с. 112-115). Однак з приводу пакту Молотова-Ріббентропа зазначається, що «Сталін, … пішов на змову з Гітлером, намагаючись забезпечити безпеку СРСР» (с. 138-139). Події вересня 1939 р. названі як включення Західної України і Західної Білорусі до складу СРСР. Автори не уникають розгляду суперечливих епізодів радянської історії, наприклад: «розстріл у Катині є злочином сталінського режиму»(с. 145). Захоплення балтійських країн у підручнику отримало назву «приєднання Прибалтики». Показовою є назва розділу, присвяченого німецько-радянській війні ‒ «Велика. Вітчизняна. Священна». Подія висвітлюється як ключова в історії ХХ ст., а СРСР здійснив найбільший внесок в «розгром гітлерівського Третього рейху задля порятунку Європи» (с. 202).
Одним реченням згадується, що радянським спецслужбам до 1950-х рр. доводилося вести боротьбу з «національним бандпідпіллям» ‒ ОУН на чолі з С. Бандерою(с.208). Прикладом політики хрущовського волюнтаризму названа передача Криму Україні (с. 228). У розділі, присвяченому дисидентам, згадуються національні рухи та їх представники, зокрема В. Чорновіл (с. 266). У підручнику є згадка про вибух на Чорнобильській АЕС, але з підкресленням героїчного аспекту: «ліквідатори… вписали ще один подвиг у нашу славетну історію» (с. 288). Згадано в підручнику національні протиріччя в СРСР, серед низки проблем порушено тему кримських татар та ««Рух» на Україні» (с.291).
Особливий інтерес для нас становить опис нещодавніх подій та їх інтерпретація в російському підручнику. Отож автори зазначають, що з середини 2000-х рр., після «кольорових революцій», у Грузії та Україні була запроваджена націоналістична політика. Під час президентства В. Ющенка в Україні підвищився градус націоналізму у внутрішній політиці і держава загалом стала ще більш залежною від Євросоюзу та США. До того ж, В. Ющенко посилив «політичний та ідейний тиск на російськомовне населення» (с. 338-340).
Про недавні події з історії Росії читаємо, що у 2014 р. країна зіштовхнулася з серйозними політичними й економічними труднощами, які були викликані політикою санкцій Заходу у зв’язку «з подіями в Украиїні и приєднанням (після референдуму) Криму». Далі зазначається, що це не похитнуло стабільності політичного режиму в Росії і високий рейтинг президента(с. 325). Доволі детально подана російська інтерпретація подій в Україні. У підручнику читаємо, що після втечі В. Януковича до Росії в Києві незаконно був сформований новий уряд, що зробило виконавчу владу нелегітимною. Процеси, які відбувалися в Криму, названі «народним рухом за повернення автономної республіки до складу Россії». У свою чергу, Росія взяла на себе відповідальність за збереження миру на півострові, а біля адмінбудівель і аеропортів з’явилася «охорона, що складалася з російських військовослужбовців», завдяки чому вдалося уникнути кровопролиття. З іншого боку, автори підручника зазначають, що «революція, яка почалася в Києві, стала явищем міжнародної політики», що і викликало обурення російської влади, зокрема через те, що Євромайдан названо революцією, а не переворотом. Подальші події на сході України характеризуються як «каральна операція», а київська влада ні за яких обставин не хоче йти на діалог з «народними республіками» ДНР та ЛНР. Внаслідок описаних вище подій склалася антиросійська коаліція на чолі зі США, яка прагне покарати Росію за Крим. У свою чергу, російська сторона всіма силами намагається зберегти мир і слідкує за дотриманням Мінських угод (с. 340-343).
Якщо узагальнювати все вище зазначене, то наповнення підручника відповідає поставленим перед історичною освітою завданням. Виклад матеріалу базується на утвердженні ідеї неперервності історії Росії, відповідно, історія Російської імперії та Радянського Союзу стали важливими компонентами цілісного історичного наративу, а Російська держава представлена як така, що постійно грає значну роль у світовому історичному процесі. При такому підході немає місця будь-якій іншій інтерпретації минулого, а історія пострадянського простору вписується в модель з головною і домінуючою роллю Росії - типова ситуація для метрополії та колишніх колоній. Якщо події ХХ ст. загалом висвітлюються врівноважено, то в інтерпретації найновішої історії відчутний пропагандистський вплив політичної кон’юнктури. Використання такої інтерпретації подій минулого та «правильна» робота вчителя історії призведуть до того, що доволі швидко російська версія історичного наративу стане єдиним варіантом для учнів Криму, зі всіма наслідками для майбутнього, які з цього випливають.
Тарас Самчук, УНЦПД
Research Update №22 (763), 2018.
28 лютого 2018 р.
*Деталі див. Портнов А. Учебник истории по госзаказу // Ab Imperio, 3/2013. С. 388-396
**Данилов А. А.Рабочая программа и тематическое планированиекурса «История России». 6-9 классы (основная школа) : учеб. пособие для общеобразоват. организаций /А. А. Данилов, О. Н. Журавлева, И. Е. Барыкина. М.: Просвещение, 2016. ‒ С. 3