У сімферопольському супермаркеті колишній власкор одного з київських видань Василь Польовий (ім’я та прізвище змінені з міркувань його безпеки) купує все необхідне для холостяцької вечері «по-українськи» - пару пачок харківської «Мівіни», банку консервованих корнішонів, кетчуп «Чумак», майонез «Торчин», пляшку «Моршинської» та пива «Чернігівського». «Увесь продовольчий кошик made in Ukraine, звісно, не купиш, - сміється Польовий. – Але ось такого добра у нас більш ніж достатньо в першому-ліпшому гастрономі». Це на прохання «Фокусу» він дослідив полиці місцевих магазинів. У перелік виявленого увійшло, а точніше – влилося море алкоголя: десятки марок української горілки, пиво "Чернігівське» та «Оболонь». А також різноманітні соуси та макарони від торгових марок "Торчин", "Верес", "Чумак", морозиво "Ласунка", мінеральна вода "Моршинська" та "Поляна квасова", серветки "Рута" тощо.
Українскі товари, насамперед продукти, в Криму почали стрімко зникати ще до кінця 2014 року. "Окупанти лихоманково намагалися замістити дефіцит поставками з Краснодарського краю, проте тамтешня їжа, як правило, була несмачною, тож навіть бабусі, які напередодні волали "Путін, прийди!", кинулись розшукувати українські продукти", —пригадує Василь Польовий.
Україна офіційно припиила торгівлю з тимчасово окупованою територією в січні 2016 року. Згідно з постановою Кабінету Міністрів №1035 поставки товарів як у Крим, так і звідти були заборонені. Хоча торговельну війну Москва оголосила першою. Наприкінці 2014 року Роспотребнагляд забронив увезення до РФ значної частини українських продуктів, передовсім алкоголю, раптово «виявивши» в них шкідливі для здоров’я росіян компоненти. Утім, український бізнес швидко примудрився обходити й ембарго Батьківщини, і санкції агресора.
Назад, у Крим
Боільша частина українських товарів надходить у Крим легальним шляхом. Українські виробники, чия продукція не потрапила під ембарго Роспотребнагляду, продають товар дилерам з материкової Росії, і вже з РФ він потрапляє на анексований півострів. "На етикетці "Моршинської" вказано, що воду імпортує смоленське ТОВ "Голден Сад". А, наприклад, "Мівіну" постачає з Харкова ТОВ "Даллари", зареєстроване в Ростовській області", — розповідає Василь Польовий.
Виробники алкоголю змушені були задіювати складніший механізм – або відкривати виробнитцво в Росії, або укладати з російськими підприємствами лицензійні договори на використання ТМ.
До прикладу, весь асортимент торгової марки Nemiroff Якова Грибова й Анатолія Кипиша (№99 і №100 в рейтингу Фокуса "100 найбагатших людей України" з сумарним статком в $68 млн) віднедавна виробляється на кількох російських заводах, що належать компаніям "Объединненные пензенские водочные заводы", "Башспирт" и "Татспиртпром".
Таким же шляхом повернулося на російський ринок, а звідти в Крим українське пиво. В 2015 році корпорація "Оболонь" Олександра Слободяна (№43 в рейтингу Фокуса "100 найбагатших людей України" зі статком в $156 млн), котра через заборони Роспотребнагляду втратила 45% свого експорту, оголосила про укладення ліцензійної угоди з Московською пивоварною компанією, тож до кінця літа пиво з питомо українською назвою почали розливати на московському заводі.
"Торгівля з РФ у нас не заборонена, і відкривати виробництво на теритоії країни-окупанта — це історія з розряду "чисто бізнес", а не з площини патріотизму та моралі. Тим більше, донедавна український бізнес мав яскравий приклад — Липецьку фабрику "Рошен". Випущені там шоколадки продавались і в Криму", — говорить аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко.
Ще один легальний маршрут, яким українська продукція потрапляє до анексованого Криму, — через Білорусь. Це ледь не єдина країна, котра економічно виграла від українсько-російської війни. "Через Білорусь пішли не тільки авіаційні пасажирські перевезення, але й реекспорт сільгосппродукції як української, так і європейської, прямі поставки якої РФ заборонила. Наприклад, українські яблука, закуплені Білоруссю, в РФ продаються уже як білоруська продукція", — зазначає Юлія Тищенко.
Багато українських брендів відкрили виробництво в Білорусі. До прикладу, соуси та консерви ТМ "Верес", представлені в кримських гастрономах, виготовлені на потужностях білоруського Горинського агрокомбінату.
Горілку, котра продається в Криму, теж розливають на білоруських лікеро-горілчаних заводах. "Баядера Групп" виробляє свою продукцію на Климовицькому заводі, Nemiroff — на Слонимському та Гродненському.
"Губить людей не пиво, губить людей вода"
Кримський покупець звик до якісної української продукції і надає перевагу їй, а не російським аналогам, переконує Василь Польовий. На його думку, саме з цієї причини місцеві ділки безкарно копіюють продукцію укранських виробників, а іноді навіть на пакуваннях додають колоритні написи українською мовою. Як приклад Польовий надіслав «Фокусу» світлину мінеральної води "Наша Поляна квасова", яка точно копіює оригінальний дизайн відомого українського виробника. Виготовили "самозванця" в Кисловодську на замовлення зареєстрованого у Сімферополі ТОВ "АТИКО". Слово "наша" в підробці недвозначно натякає на пріснозвісний слоган весни-2014 "Кримнаш".
Продовжує займатися піратством і тамтешній виробник морозива ТОВ "Еліт Крим", котрий у кращі часи мав право на використання торгового знаку "Рудь". Навесні-2015 власник бренду — ПрАТ "Житомирський маслозавод" — публічно вимагав від кримських порушників автосрького права припинити викоирстання цієї торгової марки. У відповідь кримчани лише усунули логотип "Рудь", однак дизайн пакування залишили тим самим і надалі продовжують заробляти на цьому морозиві.
У магазинах Криму можна зустріти також інші неліцензовані товари буцімто українського виробнитцва. Наприклад, безалкогольні напої, насамперед "Живчик", марковані торговим знаком "Оболонь", проте виготовлені Севастопольським заводом напоїв. До окупації завод належав корпорації "Оболонь". Від 9 грудня 2014 року він зареєстрований в Росії і справно платить податки країні-агресору. Андрій Ярешко, директор з корпоративних питань, розвитку та інформаційних технологій ПрАТ "Оболонь", повідомив, що ліцензійні угоди із севастопольським заводом, які діяли в лютому 2014 року, втратили чинність.
Намагаючись розібратися, чому «Оболонь» не судиться зі своїми колишніми колегами чи принаймні публічно не протестує проти незаконного використання свого фірмового знаку, «Фокус» дійшов несподіваного висновку. Виявляється, "Оболонь" є мажоритарним власником ПАТ "Севастопольський завод напоїв". Однак не афішує наявність активів на окупованій території, адже у країні, яка воює, таке зізнання не сподобається мільйонам споживачів.
У відповідь на інформаційний запит «Фокуса» керівництво пивобезалкогольного гіганта підкреслило, що діє згідно з Законом України від 12.08.2014 "Про створення зони вільної торгівлі «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».
У Міністерстві економічного розвитку та торгівлі, куди ми звернулися з аналогічним запитом, лише розводять руками: справді, згаданий закон є підставою для подібної діяльності, хоча суперечить постанові уряду №1035. Згідно з п.3.1 статті 3 згаданого закону, пояснили в Мінекономрозвитку, на території ВЕЗ «Крим» діє особливий правовий режим економічної діяльності, в тому числі особливий порядок норм регуляторного, податкового і митного закнодавства України.
Стосовно ж Севастопольського завода напоїв, міністерство поінформувало: він внесений до Єдиного реєстру юридичних осіб та сплачує податки в Генічеській об’єднаній податковій інспекції Херсонської області. Таким чином, виробник неліцензійного "Живчика" має подвійну реєстрацію — і в Україні, і в Росії.
В "Оболоні" не забажали детальніше пояснити цю ситуацію, Андрій Ярешко лише обмежився дивною фразою: ПрАТ "Оболонь" із севастопольським заводом "не має ніяких фінансово-господарських відносин".
"Вільна" зона на підневільній території
Севастопольський завод напоїв — не єдине підприємство в Криму, яке веде «подвійне життя», маючи реєстрацію в Україні і одночасно в РФ. Найбільший порушник торговельного ембарго, який всі ці роки безперебійно працює на окупованому півострові, - завод "Кримський титан" Дмитра Фірташа (№10 в рейтингу «Фокусу» "100 найбагатших людей України", статок - $640 млн), - також зареєстровний і в Україні, і в Росії. Цей промисловий гігант, розташований в місті Армянськ, біля самісінької адмінмежі з Кримом, як відомо, став нещодавно причиної екологічної катастрофи в регіоні.
Експерти одностайні в думці, що задля саме цього заводу в 2014 році через Верховну Раду "продавлювали" закон про вільну економічну зону «Крим». Закон дозволяє "Кримському титану", одному з найбільших у світі виробників окису титану, щороку підтверджувати українську ліцензію якості продукції. З материкової України «Кримський титан» отримує не тільки сертифікацію продукції, а й сировину – якісний ільменіт, якого немає в достатній кількості в Росії. Сировину, видобуту на Житомирщині, продають компаніям, які не мають безпосереднього стосунку з Кримом, а потім через Туреччину нелегально доставляють в Керч чи легально в чорноморскі порти Росії, а звідти транспортують до Армянська.
"І громадянському суспільству, і уряду, і незалежним економічним експертам очевидно: закон про ВЕЗ "Крим" суперечить загальній політиці держави щодо окупованого півострова, створює можливості для «сірих» бізнес-схем, - переконана Юлія Тищенко. — Закон про ВЕЗ «Крим» по суті своїй абсурдний: як може існувати вільна зона на підневільній території?» Попри абсурдність ситуації, впливові політики зацікавлені в існуванні цієї ВЕЗ, певна експерт УНЦПД.
Впродовж останніх двох років неодноразові спроби провести законопроект про ліквідацію ВЕЗ «Крим» через Верховну Раду не увінчалися успіхом. "Наше міністерство послідовно наполягає на необхідності анулювання закону про вільну економічну зону в Криму, але не знаходить згоди в парламенті», — говорить Юсуф Куркчі, заступник керівника Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та ВПО. За його словами, розроблений відомством законопроект про ліквідацію ВЕЗ "Крим" кілька років перекидали з робочих груп в комітети ВР, але врешті повернули до Кабміну.
Нині МінТОТ ініціювало створення урядової робочої групи більш високого рівня – під керівництвом першого віце-прем’єра Степана Кубіва. Вона має не тільки удосконалити текст законопроекту про ліквідацію ВЕЗ «Крим», але й паралельно розробити проект закону про вільну економічну зону "Херсон". Пільгові умови для торгівлі, підприємництва, туризму, каже Юсуф Куркчі, необхідно створити не на окупованій території, а на Херсонщині, яка після анексії Криму Росією найбільше постраждала в економічному та екологічному сенсі, де різко зріс рівень безробіття.
Хочеться вірити, що на п’ятому році війни держава врешті сформулює єдину політику щодо окупованих територій і встановить єдині правила для бізнеса. Щоб кожен громадянин чітко усвідомлював: ми боремося чи торгуємо, воюємо чи нарощуємо прибутки в бізнесі?
Олена Зварич, УНЦПД,