На тристоронніх переговорах у Мінську 21 вересня було підписано рамкову угоду про відведення сил та озброєнь на Донбасі. Угода передбачає неможливість використання стрілецької зброї. Дмитро Тузов та Олексій Бурлаков з «Громадського радіо» обговорюють в ефірі цю тему з політологом, керівником програм УНЦПД Юлією Тищенко.
- Один з переговірників із українського боку, Євген Марчук, говорить про те, що на розведення сил у трьох пунктах взяли 13 днів.
- Це рішення з боку ОБСЄ. Наразі це три точки – Золоте, Петровське, Станиця Луганська. Мусить бути сім днів тиші, наскільки я зрозуміла зі слів Марчука, відтак почнеться розведення сил. Воно стосується не важкого озброєння, яке начебто відведено, а саме стрілецького… Будь-яка угода, яка укладається між різними силами, має передбачати елементи політичної волі для її дотримання. Це окрім контролю з боку міжнародних структур, політичних декларацій. Якщо політичної волі немає, жодна угода працювати не буде. Наскільки можна зрозуміти, є ідея подібне відведення здійснити по всій лінії зіткнення. Коли говорити про загальну ситуацію, то немає жодних індикаторів, котрі б вказували на те, що політична складова змінюється. Офіційна Москва, яка весь цей процес курує, не змінила своєї мети. Ми тут у доволі складній ситуації: одна справа - відведення сил на лінії зіткнення, а інша – розуміння, що в наших зарубіжних партнерів є певна втома, і ця втома помножена на російський вплив, думку бізнесу тощо. Це доводить, що Україні досить складно кардинально змінювати ситуацію, тому, окрім Мінська, слід демонструвати інші кроки – успішні реформи насамперед.
- До Києва приїздили міністри закордонних справ Німеччини, Франції, Великобританії, Данії, Польщі. Привезли не дуже приємний для України план, в якому йдеться про вибори, зміни до Конституції… Контроль над кордоном був далеко. Чи може те, що відбувається зараз, бути реалізацією цього плану?
- У цьому плані нічого нового немає. Якщо подивитися в мінські домовленості, там записано: вибори, а потім контроль над кордоном. Інша справа, що українська сторона справедливо може стверджувати, що спершу безпека, домовленості (ті, що стосуються потенційних виборів, Україна чітко озвучила), а потім уже можна говорити про проведення виборів. Коли приїздили західні міністри, з новою силою пролунали вимоги щодо виборів, змін до Конституції, але і що процес налагодження безпеки має йти паралельно.
- Тоді як європейські партнери та США не визнали вибори лише в кримських округах, Україна не визнала всю Держдуму РФ. Що це означає для подальшого розвитку ситуації?
- Можна говорити про первинні наслідки. Уже зрозуміло, що поява делегації Держдуми, наприклад, у ПАРЄ, буде негативно сприйнята українською стороною, аж до призупинення участі української делегації в цих сесіях. Держдума РФ затверджує уряд. Якщо нелегітимний, з нашої точки зору, орган затверджує нелегітимний, з нашої точки зору, уряд Росії, виникає низка запитань. Українській дипломатії слід було більш чітко розтлумачити схему подальших дій. Інша справа, в нелегітимній Думі є рішення щодо Криму, Донбасу. Так, щодо Криму було прийнято величезну кількість законів – близько 10 конституційних, понад 40 федеральних законів. Тож будь-яке з цих рішень, за нашою оцінкою і за оцінкою світу, є нелегітимним. Наші дипломати давно говорять про трансформацію права вето в ООН країни-агресора – Росії. Думаю, перспективи тут є, але вони дуже туманні. Країни-«важковаговики» міжнародної політики розуміють, що ситуація завжди може обернутися бумерангом. Поки цей статус-кво зберігається, наші ініціативи, пов»язані з політичними оцінками ситуації на Донбасі і в Криму, блокуються в Раді Безпеки.
Повністю інтерв»ю слухайте тут
(«Громадське радіо», 22.09.2016)