«Анексія» історії

«Анексія» історії

Красивий афоризм, згідно з яким «історія є політикою, повернутою в минуле», Росія трактує на власний штиб, перетворюючи історію в кримських школах на «політику, націлену в майбутнє». Коли настане час деокупації Криму, Україна вочевидь зіштовхнеться з великою проблемою – складно буде комунікувати з людьми, свідомість яких масовано, впевнено і нещадно спотворює російська ідеологічна машина.
Після окупації Криму Росією змінюються не тільки мови викладання в кримських школах (так, за офіційними даними РФ, у нинішньому навчальному році з 188,5 тисячі дітей лише 3% здобувають освіту кримськотатарською мовою, і 0,2% ‒ українською), але й весь контент освіти, особливо викладання гуманітарних дисциплін. Найбільш разючих змін зазнало викладання історії.

 

«Ординська залежність», або чому РФ не бажає деполітизувати викладання історії


Відразу після «російської весни», з 1 вересня 2014 року, історію України в кримських школах замінили на історію Росії, а підручники з української історії були вилучені з навчального процесу. Дещо довше затрималися у кримських школах підручники з всесвітньої історії, однак і вони згодом були замінені на російські зразки. Події, які розгорталися на теренах колишньої російської імперії, а потім СРСР, чи до яких мали стосунок обидві імперії, трактуються дещо інакше, а подеколи і зовсім інакше в шкільних підручниках Росії та, скажімо, Франції, Німеччини чи України.
Слід зауважити, що після розпаду СРСР почався активний процес деконструкції єдиного радянського історичного наративу; кожна з колишніх радянських республік взялася за переосмислення власної історії, що в багатьох випадках призвело до так званих «війн пам’яті», особливо якщо йшлося про історію ХХ ст. Зокрема, помітна суттєва різниця між українською та російською інтерпретацією деяких подій минулого. Годі й говорити про Західну Європу, де переосмислювати значення історії у шкільній програмі почали з 1950-60-х рр. і замість національно-патріотичної спрямованості більше уваги почали приділяти соціальній, культурній історії, повсякденню, ‒ у цілому, деполітизації викладання історії.
У Росії ж викладання історії, навпаки, чимдалі політизується. Нині воно здійснюється згідно з «Концепцією нового навчально-методичного комплексу з вітчизняної історії», підготовленою протягом 2013-2014 рр. за дорученням Володимира Путіна. Головне завдання цієї концепції ‒ припинити «перекручування» «правдивої» історії Росії, на основі якої має формуватися російська громадянська ідентичність та патріотизм.
Серед нововведень викладання історії Росії - запровадження нових понять, таких як «Велика Російська революція», «ординська залежність» тощо. Обов’язковим елементом нового підходу є посилення патріотичного компоненту предмета.
До речі, попри усталене враження про начебто «цілковите несприйняття» української історії в Криму, результати ЗНО засвідчують, що до анексії кримські учні з року в рік все краще освоювали цю дисципліну. Наприклад, у 2008 р. 40,1% випускників Криму склали ЗНО з історії України вище, ніж на 150 балів, у 2013 р. цей показник становив уже 45,49% (у м. Севастополь у 2008 р. ‒ 49,1 %, у 2013 ‒ 54,91 %).
Проте з початком окупації учні кримських шкіл опинилися в самісінькому епіцентрі пропаганди «русского міра», зокрема і під час уроків. Улітку 2014 р. сюди були завезені швидко надруковані підручники (про що можна судити з м’якої палітурки), які вже включали невеликий фрагмент про анексію Криму (в підручнику ‒ «присоединение»).


Книга вчить, «как родину любить»


На сьогоднішній день, забезпечення Криму підручниками з історії здійснюється централізовано. Згідно з новою концепцією навчального-методичного комплексу з російської історії було розроблено три лінії підручників видавництвами «Просвещение», «Дрофа» і «Русское слово», які проходять обов’язкову експертизу в Російській академії наук (РАН). Всі підручники є подібними за фактологічним наповненням та інтерпретацією подій і відповідають вимогам «правдивої» історії Росії.
Попри форсоване запровадження історії Росії у Криму, на сьогоднішній день у школах півострова є значна кількість російських підручників, виданих до 2014 р. Відсутність потрібних інтерпретацій подій останніх років у шкільних книгах окупанти компенсують спеціальними методичками для учителів, які мають доносити учням «правильне» прочитання історії.

Для прикладу пропоную проаналізувати один з найпоширеніших у Криму підручників з історії Росії за 10 клас «История России начало ХХ – начало ХХІ века» (М.: «Дрофа», 2016, авторства О. Волобуєва, С. Карпачова та С. Романова). Саме цей підручник Міністерство освіти і науки РФ відправило на додаткову експертизу до РАН через низку сумнівних фрагментів стосовно опису подій 2014 р. в Україні та Криму. Головні претензії до підручника полягали у тому, що події Євромайдану названі революцією і явищем міжнародної політики, а не державним перевором. Крім того, російським можновладцям не сподобалася фраза стосовно півострова, що Крим поплив в іншому напрямку (в оригіналі «поплывший в другом направлении Крым»). Очевидно, в новій редакції підручника події 2013-2014 рр. в Україні отримають назву на кшталт «кривавий путч», «хунтівський переворот», а інтерпретація подій обертатиметься довкола фраз про «мирне та добровільне воз'єднання» Криму і Росії.
У тексті підручника від початку наштовхуємося на твердження, які ріжуть око людині, орієнтованій не на радянську історіографію. Скажімо, революція 1917 р. характеризується як «подія, якій судилося змінити весь плин не тільки російської, а і світової історії». А створення Центральної Ради та органів влади в Києві визначено як «хвороблива ситуація в Україні».
Голодомор 1932-33 рр. укладачі підручника описують як наслідок форсованої колективізації та неврожаїв, а щодо померлих від голоду, наводять інформацію «різних дослідників», за якою в Україні, Північному Кавказі, Казахстані загалом померли від 2,7 до 4,5 млн. людей. Водночас у тексті читаємо: «Жодної допомоги голодуючим уряд не надавав. Підрахунку постраждалих не вели».
У підручнику можна знайти доволі критичне ставлення до постаті Йосипа Сталіна: «Так, у Сталіна є військові заслуги, але є і провина перед країною та людьми». Засуджується культ особи Сталіна та масштабний терор, розгорнутий у СРСР у 1930-ті. Однак з приводу пакту Молотова-Ріббентропа зазначається, що «Сталін, … пішов на змову з Гітлером, намагаючись забезпечити безпеку СРСР». Події вересня 1939 р. названі як включення Західної України і Західної Білорусі до складу СРСР. Захоплення балтійських країн отримало назву «приєднання Прибалтики». Водночас автори підручника не уникають розгляду окремих суперечливих епізодів радянської історії, наприклад, «розстріл у Катині є злочином сталінського режиму». Показовою є назва розділу, присвяченого німецько-радянській війні, ‒ «Велика. Вітчизняна. Священна». Подія висвітлюється як ключова в історії ХХ ст., а СРСР – як держава, що здійснила найбільший внесок у «розгром гітлерівського Третього рейху задля порятунку Європи».
Одним реченням згадується, що радянським спецслужбам до 1950-х рр. доводилося вести боротьбу з «національним бандпідпіллям» ‒ ОУН на чолі з С. Бандерою. Прикладом політики хрущовського волюнтаризму названа передача Криму Україні. У розділі, присвяченому дисидентам, згадуються національні рухи та їхні представники, зокрема В’ячеслав Чорновіл. У підручнику є згадка про вибух на Чорнобильській АЕС, але підкреслено не трагічний, а героїчний аспект: «ліквідатори… вписали ще один подвиг у нашу славетну історію».
Особливий інтерес для нас становить опис недавніх подій та їх інтерпретація в російському підручнику. Отож автори зазначають, що з середини 2000-х рр., після «кольорових революцій», у Грузії та Україні була запроваджена націоналістична політика. Під час президентства Віктора Ющенка в Україні підвищився градус націоналізму у внутрішній політиці і держава загалом стала ще залежнішою від Євросоюзу та США. З цього підручника школярі також дізнаються, як Ющенко посилив «політичний та ідейний тиск на російськомовне населення».
Про недавні події з історії Росії читаємо таке: у 2014 р. країна зіштовхнулася з серйозними політичними й економічними труднощами, які були викликані політикою санкцій Заходу у зв’язку «з подіями в Україні и приєднанням (після референдуму) Криму», проте труднощі не похитнули стабільності політичного режиму і високий рейтинг президента РФ. Доволі детально подана російська інтерпретація подій в Україні. У підручнику читаємо, що після втечі Віктора Януковича до Росії в Києві незаконно було сформовано новий уряд, що зробило виконавчу владу нелегітимною. Процеси, які відбувалися в Криму, названо «народним рухом за повернення автономної республіки до складу Росії». У свою чергу, Росія «взяла на себе відповідальність за збереження миру на півострові», а біля адмінбудівель і аеропортів з’явилася «охорона, що складалася з російських військовослужбовців», завдяки чому вдалося уникнути кровопролиття. Подальші події на сході України характеризуються як «каральна операція», а київська влада ні за яких обставин не хоче йти на діалог з «народними республіками» ДНР та ЛНР.
Відтак автори підручника підводять учнів до висновку: унаслідок описаних вище подій склалася антиросійська коаліція на чолі зі США, яка прагне покарати Росію за Крим, та Росія чимдуж намагається зберегти мир і пильнує дотримання Мінських угод.
Отже, як бачимо, наповнення підручника відповідає поставленим перед історичною освітою РФ завданням. Виклад матеріалу базується на утвердженні ідеї неперервності історії Росії, відповідно, історія Російської імперії та Радянського Союзу стали важливими компонентами цілісного історичного наративу, а Російська держава представлена як така, що постійно грає значну роль у світі. При такому підході немає місця будь-якій іншій інтерпретації минулого, а історія пострадянського простору вписується в модель з головною і домінуючою роллю Росії - типова ситуація для метрополії та колишніх колоній. Якщо події ХХ ст. загалом висвітлюються врівноважено, то в інтерпретації найновішої історії відчутний пропагандистський вплив політичної кон’юнктури.
Використання такої інтерпретації подій минулого та «правильна» робота вчителя історії призведуть до того, що доволі швидко російська версія історичного наративу стане єдиним варіантом для учнів Криму, зі всіма наслідками для майбутнього, які з цього випливають.

 

Тарас Самчук, УНЦПД.

("Збруч", 12.04.2018)