Жовтнева революція та боротьба за історичну пам’ять. До сторіччя подій 1917 року

Жовтнева революція та боротьба за історичну пам’ять. До сторіччя подій 1917 року

В історії не так багато подій, які придатні для ефективного політичного використання. В календарі державних свят будь-якої країни знайдеться 5-7 ключових історичних подій, які складають основу офіційного історичного наративу та системи комеморативних практик. У переддень сотої річниці одного з головних радянських свят ‒ Великої Жовтневої соціалістичної революції - варто поглянути, яким чином змінилося значення цієї події в Україні та загалом на пострадянському просторі. У СРСР революція вважалася, як мінімум, головною подією ХХ ст., а по максимуму ‒ першорядною подією історії людства. Тим більше, що Жовтнева революція була основою міфу про заснування СРСР та одним з ключовим елементів, який об’єднував радянських громадян.

 

Жовтнева революція в історичній пам’яті та комеморативних практиках на пострадянському просторі


Після розпаду СРСР загальносоюзний історичний наратив та система комеморативних практик зазнали трансформації та переосмислення у кожній новопосталій незалежній державі. Один з головних «червоних» днів календаря - Велика Жовтнева соціалістична революція - була дискредитованою подією в очах суспільства і асоціювалася з жахами радянської історії: репресіями, штучним голодом, насильницькою колективізацією тощо. У більшості пострадянських країн на початку 1990-х були ліквідовані святкові дні 7 і 8 листопада, а згадки про Жовтневу революцію почали зникати з публічного простору. Цей процес відбувався неоднаково, наприклад, найшвидше позбувалися наслідків радянського ідеологічного впливу балтійські країни, які проводили систематичну декомунізацію*. У решті пострадянських держав цей процес відбувався повільніше, через складну економічну ситуацію та повернення до політики комуністичних партій, в окремих випадках декомунізація взагалі не відбувалася.
Багато елементів радянського ідеологічного спадку збереглися в Білорусі. Зокрема, і святкування Жовтневої революції у радянському варіанті. У Білорусі також добре збереглася пам’ять про революцію у публічному просторі (назви населених пунктів, топонімів, підприємств та ін.). Радянський період з його ідеологічним спадком є важливим елементом пострадянської білоруської ідентичності. Також на офіційному рівні збереглося державне свято Жовтневої революції у самопроголошеній невизнаній Придністровській Молдавській республіці та протягом 2001-2016 рр. святкувалося в Киргизстані. У більшості випадків збереження свята 7 листопада та назв, пов’язаних з ним, є типовим проявом ностальгії за радянським минулим.
Дещо складніше переосмислення «Великого жовтня» відбувалося в Росії як головній правонаступниці СРСР. На початку 1990-х в офіційній політиці підкреслювалися трагічність і катастрофічність подій революції, яка перешкодила розвитку демократичних процесів у країні на 70 років. Однак на тлі економічної кризи та повернення популярності Комуністичної партії 7 листопада повернулося в символічний простір і стало найбільш експлуатоване лівими силами.
Рішенням президента РФ у 1996 р. 7 листопада було перейменоване на День примирення та згоди (День примирения и согласия), однак такий підхід не вирішував ідеологічного протиріччя. Наприкінці 2004 р. 7 листопада в Росії перестало бути вихідним днем, оскільки йому на заміну прийшов День народної єдності (День народного единства) 4 листопада (на честь звільнення Москви від польського війська у 1612 р.), а 7 листопада лишилося як пам’ятна дата День Жовтневої революції 1917 р., її також святкують як День військової слави на честь параду 1941 р., прив’язуючи революцію до більш популярної події перемоги у Великій вітчизняній війні.
На цьому перипетії щодо «Великого жовтня» не припинилися. У 2013 р. навчально-методична комісія з історії запропонувала нове формулювання - Велика російська революція 1917-1921 рр. з лютневим, жовтневим етапами та періодом громадянської війни. У висловах президента РФ В. Путіна можна побачити суперечності в інтерпретації подій Жовтневої революції. Найчастіше це зрада більшовиків, яка призвела до поразки в Першій світовій війні, але, з іншого боку, підкреслюється значимість радянської епохи в історії Росії.
Водночас в російському суспільстві помітне негативне ставлення навіть до слова «революція», і в медіа часто підкреслюється пагубність будь-яких революційних змін. На тлі цього тотальну перемогу здобув інший радянський міф ‒ Велика перемога. Він виявився компромісним і придатним для побудови довкола нього пострадянської російської ідентичності (детально див. Малинова О.Ю. Актуальное прошлое: Символическая политика властвующей элиты и дилеммы российской идентичности. М.: Политическая энциклопедия, 2015).
Отож пам’ять про Жовтневу революції на пострадянському просторі не зазнала повноцінної реінтепретації. У своїй більшості це рудиментарний залишок радянської епохи. У Російській Федерації здійснюються спроби реінтеграції Жовтневої революції в історичну пам’ять та національний наратив як однієї зі значимих подій російської історії, однак це відбувається не послідовно, і не може йти мова про будь-яку консолідацію суспільства довкола «Великого жовтня».


Жовтнева революція vs Українська революція


Радянська історіографія мала чітку модель інтерпретації подій революції 1917 р. Інституції або діячі, які були пов’язані з боротьбою за незалежність України, таврувалися як «українська буржуазно-націоналістична контрреволюція». Історія України була вписана в загальний радянський міф Великого жовтня і громадянської війни. Україні було відмовлено в будь-якій самостійній участі в подіях 1917 р., а Українська революція була захована в Жовтневій**. З 1991 р. почався реванш Української революції, яка почала швидко та успішно виштовхувати радянську історичну формулу. Крім того, військова конфронтація між УНР та Радянською Росією відразу вводила Жовтневу революцію (переворот) в коло подій з негативною оцінкою. Автоматично жовтневий переворот протиставляється українській державності. В українському гуманітарному просторі термін Велика Жовтнева соціалістична революція вважається застарілим рудиментом радянської ідеології, на його зміну прийшов термін «жовтневий переворот», який згадується на загальному тлі Української революції 1917-1921 рр.


Жовтнева революція в незалежній Україні

 

Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес руйнування офіційних радянських історичних концепцій. Паралельно вибудовувався новий український історичний наратив та створювалася нова система державних свят і комеморативних практик. Незважаючи на це, Велика Жовтнева соціалістична революція певний час входила до переліку державних свят, однак вона не відзначалася на державному рівні. Вихідні дні 7 і 8 листопада на честь «Великого жовтня» зберігалися аж до 2001 р. Офіційна влада уникала згадок про Жовтневу революцію, та в більшості спиралася на етнонаціональний міф «нації, що відроджується» . Такою ситуацією скористалися ліві сили української політичної сцени. Вони влаштовували щорічні заходи, маніфестації на річниці подій жовтня 1917 р. Після відновлення діяльності Компартії України та консолідації лівої опозиції вони взялися до активної експлуатації радянської історичної пам’яті для мобілізації власного електорату.
З огляду на зростання популярності лівих в Україні Президент Л. Кучма, керуючись прагматичними мотивами, вдався до часткової реінтеграції елементів радянського ідеологічного спадку до публічної сфери. Було повернуто урочисте відзначення деяких радянських свят (9 травня, 1 травня, 23 лютого), певного переосмислення отримало 7 листопада, яке було назване президентом «днем соціальної гармонії»***. Очевидно, мотивом такої політики Л. Кучми, окрім прагнення послабити вплив лівих сил, було бажання розширити свій електорат.
Активна діяльність Президента В.Ющенка у сфері історичної політики продовжила деконструкцію та дискредитацію радянського-ностальгічного наративу. Згідно з опитуванням Центру Разумкова, кількість людей, які вважали 7 листопада святом, постійно зменшувалася протягом 2000-х. У 2009 р. 7 листопада називали звичайним днем 60,9% респондентів на заході України, 52,3% ‒ в центрі, 48,6% ‒ на сході і 40,7% опитаних у південному регіоні. Ставлення до Жовтневої революції змінювалося в залежності від регіону. Наприклад, у південній та східній Україні до цієї події позитивно ставилося 46 % опитаних. Натомість на заході переважала негативна оцінка подій жовтня 1917 р. - 59 % опитаних.
Незважаючи на падіння популярності «Великого жовтня» та щораз менше його використання в політичній риториці, 9 лютого 2010 р. з ініціативи представників Компартії України у Верховній Раді було зареєстровано проект Закону України “Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України”. У законопроекті пропонувалося відновити 7 листопада як державне свято і вихідний день. Однак ініціатива комуністів не була підтримана, і у травні 2010 р. законопроект був відхилений . Подібні ініціативи Компартії України наражалися на гострий супротив з боку націоналістичних сил. Також продовжувалися сутички під час мітингів, організованих Компартією. Наприклад, 7 листопада 2011 р. представники «Свободи» спробували зупинити ходу комуністів до Майдану Незалежності, закидавши їх яйцями.
Незважаючи на протистояння між лівими та правими присутність Жовтневої революції залишалася помітною в українському публічному просторі аж до початку проведення політики декомунізації. Головним чином вона зберігалася в назвах населених пунктів, вулиць, підприємств, пам’ятниках, образотворчому мистецтві, експозиціях музеїв.
У ході політики декомунізації всі назви топонімів та будь-яких інших об’єктів публічного простору, назви яких були пов’язані з Великою Жовтневою соціалістичною революцією, були змінені згідно з Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Український інститут національної пам’яті видав спеціальну брошуру
«Декомунізація: що і чому перейменовувати й демонтувати» (К., 2015), в якій було вказано всі «жовтневі» назви, котрі потрапляють під декомунізацію. У результаті політики декомунізації, український публічний простір позбувся практично всіх згадок про одну з ключових подій радянського історичного наративу.

 

Сторіччя «Великого жовтня» ‒ дорога до забуття


Головними ініціаторами святкування сторіччя Жовтневої революції на пострадянському просторі виступили ліві сили кожної з країн колишнього СРСР. Натомість на офіційному рівні не передбачено серйозних заходів. Напередодні сотої річниці події президент Киргизстану видав указ про перейменування свята на День історії та пам’яті предків, а так званий президент самопроголошеної невизнаної Придністровської Молдавської республіки взагалі проігнорував святкування сторіччя подій жовтня 1917 р.
Наприкінці 2016 р. президент РФ підписав розпорядження про підготовку і проведення заходів, присвячених сторіччю революції 1917 р. У плані святкування події жовтня вписуються в загальний контекст революції і не вирізняються серед інших подій буремного 1917 р. Розпорядження президента передбачає ряд заходів як на території РФ, так і за кордоном (конференції, музейні виставки, проекційне шоу «Штурм Зимового», низку ювілейних видань). Також у Кремлі заявили, що не планують проводити спеціальних заходів на честь сторіччя Жовтневої революції, а президент не братиме участь у заходах, організованих КПРФ.
В Україні ще на початку 2016 р. був сформований план заходів до сторіччя Української революції. План був розроблений Українським інститутом національної пам’яті, а указом Президента України він набув чинності. Ідея святкування була сформована довкола українського державотворчого процесу і військових подій. У плані святкування передбачені різноманітні конференції, дискусії, публічні заходи, виставки. Зрозуміло, що події жовтня 1917 р. в Петербурзі та Москві стали для української історії подіями закордонними, а діяльність більшовицьких чи білогвардійських армій на території України є нічим іншим як зовнішньою інтервенцією. Святкування річниці Української революції має важливе ідеологічне значення у протистоянні з Росією. Все більше підкреслюється український досвід державотворення і водночас підсилюється прагнення відмежуватися від традицій радянського періоду. Символічно, що саме 7 листопада директор Інституту національної пам’яті В. В’ятрович анонсував відкриття Музею монументальної пропаганди СРСР.

Складається враження, що «Великий жовтень» відпрацював свій політичний ресурс і з «головної події в історії людства» перетворився на елемент напівмертвої ідеології. Сьогодні головні правонаступники «радянської слави» з легкістю готові викинути революцію на смітник історії. Стосовно України можемо констатувати факт повної перемоги концепту Української революції, яка стала важливим елементом офіційного історичного наративу та важливим компонентом політики пам’яті на шляху до формування української ідентичності.


Тарас Самчук, УНЦПД

Research Update №19(760), 2017
1 листопада 2017 року

 

*Центр Разумкова. Консолідація українського суспільства: шляхи, виклики, перспективи. Інформаційно-аналітичні матеріали до Фахової дискусії 16 грудня 2016 р. Київ, 2016 С. 88-93

**Гриценко О. Президенти і пам'ять. Політика пам’яті президентів України (1994-2014): підгрунтя, послання, реалізація, результати. К. 2017 С. 184

***Середа В. Особенности репрезентации национально-исторических идентичностей в официальном дискурсе президентов Украины и России, Социология: теория, методы, маркетинг. 2006, №3, С. 194

Breadcrumbs