Бачення норм етики для депутатів місцевих рад: на крок ближче до розвиненої демократії

Бачення норм етики для депутатів місцевих рад: на крок ближче до розвиненої демократії

Норми та стандарти етичної поведінки можна вважати атрибутом політичної культури як такої стосовно ухвалення рішень, комунікації з виборцями, унормованих процедур, які можуть стати запобіжниками корупції та дезінтеграції у роботі представницьких органів. Якщо питання етичних норм у парламенті сьогодні є доволі резонансним і увійшло до важливих складових реформування Верховної Ради України, то про етичні складові в діяльності місцевих депутатів чутно у суспільних дискусіях менше. Проте етичні норми, процедури діяльності на рівні представництва громад є не менш важливими, особливо в умовах децентралізації, зростання ролі органів місцевого самоврядування у житті громади.

В Законі України «Про статус депутатів місцевих рад» йдеться про етичні норми діяльності, існує практика ухвалення кодексів депутатської етики на рівні органів місцевого самоврядування. Але чи достатньо цього? Як етичні норми трансформуються в реальну політичну культуру депутатів місцевих рад, як сприймаються різноманітні виклики у діяльності депутатів на місцевому рівні?

На ці та інші питання надає відповідь дослідження Українського незалежного центру політичних досліджень, учасники якого поділились своїм баченням норм депутатської етики в органах місцевого самоврядування. До обговорень, які відбулися в липні 2016 року, долучилися представники громадянського суспільства, журналісти, депутати обласних та міських рад, держслужбовці, політологи та ін. Дослідження показало, що серед лідерів думок існує чітко сформульований запит на етичну поведінку та конструктивну роботу місцевих депутатів, який не завжди знаходить розуміння у суспільстві. Результати дослідження свідчать, що, незважаючи на деякі негативні явища, в Україні поступово відмирають традиції патерналізму і формується політична культура участі, характерна для розвинених демократій.

Сприйняття норм моралі та етики

Мораль учасники дослідження визначають як форму громадської свідомості “і спосіб дії в певній ситуації, а переважна більшість вважає, що моральність депутатів нерозривно пов’язана з моральністю суспільства.

До принципів, які визначають етичну поведінку депутатів, належать:
• Взаємність: депутат має ставитися до інших так, як хоче, щоб вони ставилися до нього;
• Відповідальність: депутат не має давати обіцянок, які не збирається виконувати, а також змінювати політичні табори після обрання до ради;
• Повага: депутати мають поважати один одного, незалежно від партійної приналежності;
• Самостійне прийняття рішень: політичні партії не мають права диктувати депутатам, як їм голосувати;
• Готовність домовлятися: депутати мають домовлятися, а не битися/сперечатися;

До проявів неетичної поведінки, які роблять роботу рад неефективною, відносилися намагання принизити опонента, неповага до присутніх; перехід на особистості, критика фізичних вад; вживання алкогольних напоїв у робочий час; відмова надавати коментарі журналістам; постійні бійки, намагання досягти свого кулаками; суперечки замість прийняття рішень; бездоказові звинувачення у корупції; носіння дуже дорогого одягу; замовчування незаконного розподілу земельних ділянок; непрозоре збагачення; надання переваги особистим інтересам.

Дискусійним є питання оплати праці. Серед ризиків – потенційна корупція, адже питання оплати праці депутатів місцевих рад згадується неодноразово та у різних контекстах. Зокрема, відсутність оплати праці у депутатів органів місцевого самоврядування створює корупційні ризики та викликає питання щодо мотивації тих, хто готовий працювати безкоштовно та вкладати власні гроші у депутатську діяльність. Оплата праці депутата також є підставою, через яку громада може питати з нього за якість його роботи.

Разом з цим відповідність політиків моральним нормам не завжди є пріоритетом для виборців. Деякі виборці можуть ставити на перше місце ефективність, здатність працювати для інтересів виборців, а деякі — політичні погляди та належність до певної політичної сили. Учасники підкреслювали, що гасла деяких партій, таких, як, наприклад, “Радикальна партія” Олега Ляшка, не були етичними, але такі партії все одно отримували підтримку виборців.

Депутати місцевих рад стверджували, що очікування виборців від депутатів часто є нереалістичними та такими, що більш характерні для патерналістичного суспільства. За словами одного з учасників: “Для виборця, судячи з численних зустрічей, це має бути людина, яка не спить, не їсть, не заробляє, і з гайковим ключем у руках. Тому що він повинен бути завжди готовий поремонтувати унітаз. І з лампочкою в роті.” Також, особливо під час виборів, частина громадян сприймають депутатів, як Діда Мороза, який має обдаровувати виборців матеріальними благами.

Відповідальність за порушення законів та етичних норм

Проблема безкарного порушення законів з боку депутатів та політичних партій проходите червоною ниткою через дискурс про депутатську етику місцевих рад. Сьогоднішній стан справ можна охарактеризувати, як “колективну безвідповідальність”. Будь-які правила етичної поведінки для депутатів є сенс формалізувати лише за наявності чітко прописаних норм відповідальності, аж до кримінальної. Принцип невідворотності покарання є основним механізмом, який змусить депутатів дотримуватися етичних норм.

Учасники наголошували на значній ролі громадськості та ЗМІ у контролі за дотриманням депутатами норм етики, адже такі традиції в Україні існують. Останнім часом прозорість голосування збільшилася, такий контроль є набагато легшим, ніж раніше. Різне голосування за постанови подібного змісту могло бути ознакою корупції або незадекларованого конфлікту інтересів.

Депутати місцевих раз, в свою чергу, звертають увагу на упереджене ставлення до них з боку журналістів та суспільства. Так, за їхньою логікою, той, кого сприймали, як друга, громадського активіста, після обрання до ради сприймається, як корупціонер, його змушують виправдовуватися за чесно зароблені гроші. За словами депутатів, журналісти викривлюють інформацію, намагаючись знайти ознаки корупції в їх діяльності навіть там, де її немає.

Так, проблема “викривлення інформаційного поля” з метою очорнити опонента існує. Журналісти не мають звинувачувати депутатів у корупції до того, як отримали у них пояснення щодо походження задекларованого. Існує проблема з оприлюдненням інформації щодо корупції, адже ЗМІ часто є стороною конфлікту у політичному процесі і готові публікувати результати розслідування лише тоді, коли їх можна використати у якості компромату.

Хоча більшість респондентів сумнівалися у ефективності етичного кодексу як інструменту, який змусить депутатів дотримуватися норм поведінки, вони переважно висловлювалися на користь розробки та прийняття таких документів. Деякі учасники вважали, що наявність зафіксованих норм може стати першим кроком у напрямку встановлення правил, адже коли правила записані, їх настільки нахабно не порушують. Той факт, що, на думку учасників, напрацювання кодексу має відбуватися за участі всіх депутатів, щоб кожен мав можливість надати власні пропозиції, вказує на формування в Україні культури участі.

Формування політичної культури участі

Обговорення звітування перед виборцями показало найбільш чітку тенденцію до формування культури участі. Попри розуміння необхідності звітності перед виборцями як елементу демократичної участі, депутатські звіти є нецікавими для громадян, вони є формальністю і подаються формально. Часто на депутатські звіти людей змушують приходити силою. Учасники характеризували таку практику як радянську, та вважали, що від неї треба відмовлятися.

Триває пошук нових шляхів надання звітів виборцям щодо роботи депутата, зокрема і в інтерактивному форматі, щоб у виборців була можливість задавати питання та висловлювати зауваження. Така комунікація може відбуватися як особисто, при зустрічах з невеликими групами виборців, так і у соціальних мережах, які багато депутатів вже навчились використовувати у спілкуванні з громадянами. Також інтерактивні звіти в інтернеті можуть стати шляхом комунікації з молодою аудиторією, яка традиційно не є активною.

Ще одним індикатором бажання громадян брати участь у політичному процесі є необхідність якнайшвидшого прийняти закону про лобіювання як засобу досягати змін. Процедури мають бути прописані у законі та мають бути фахівці, які надаватимуть послуги лобіювання у прозорий спосіб.

Спостерігається тенденція до збільшення присутності жінок у владі, зростання ролі жінки у суспільстві взагалі, яке відбувається попри існуючі гендерні стереотипи. Водночас ставлення до гендерних квот, запроваджених українським законодавством на місцевому рівні, залишається в масових характеристиках переважно негативним. Приміром, навіть ті учасники, що підтримували гендерні квоти, зазначали, що лише квотуванням проблему рівної участі не вирішити. На їхню думку, політичні партії мають системно працювати над залученням та розвитком жінок та молоді, щоб у них була можливість робити політичну кар’єру. Вони стверджували, що політичні партії в Україні зацікавлені у тому, щоб жінки були у їхніх списках, адже це є вимогою сьогодення. Жоден учасник не висловився проти участі жінок у політиці. Представники політичних партій, навпаки, скаржилися на низьку політичну активність жінок, які реалізуються переважно у родині.

***
Результати дослідження чітко вказують на те, що в Україні поступово формується політична культура участі, яка проявляється в демонстрації відкритістості до діалогу та співпраці з громадянським суспільством. Громадянське суспільство, у свою чергу, готове брати участь у політичних процесах шляхом лобіювання та впровадження процедур контролю над політиками. І хоча таке бачення політики характерне далеко не для всіх українців, а механізми ефективного контролю та взаємодії знаходяться на етапі формування, громадяни не висловлюються проти таких стосунків між громадянами та владою.

Юлія Каздобіна, експерт УНЦПД

УНЦПД, Research Update, рік видання 23. - №6 (759), 2016

Breadcrumbs