Ю.Тищенко: Сьогодні немає цілеспрямованої діяльності уряду щодо Криму

Ю.Тищенко: Сьогодні немає цілеспрямованої діяльності уряду щодо Криму

 Наш гість – керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко. Сьогодні ми говоримо про кримську «націоналізацію», про відсутність координації дій між владою та громадськими інституціями у питаннях Криму, а також обговоримо «плюси» та «мінуси» громадянської блокаду півострову.

Ви чи не одна з найперших почали вивчати та аналізувати питання освіти та «націоналізації» майна в Криму. І на початку 2015 року ви презентувати 2 видання на вищезгадані теми. З інформації, яка зараз з’явилась на вашому сайті ви почали працювати над 8-місячною програмою «Анексована власність. Права людини в контексті прав власності в Криму: Політика, тенденції, прогнози». Розкажіть про цей проект: мета та кінцевий результат?

Я не є кримчанкою, але тими процесами, які відбуваються в Криму я почала цікавитися ще з 1997 року. Окупація стала шоком для мене, багатьох кримчан, для України, і гадаю для світу. Питання освіти на окупованому півострові, на якому ми зосередились, а також питання пов’язані з громадянством і власністю — це вагома складова прав людини. Те що ми побачили у сфері освіти, навіть те, що ми намагалися досліджувати у 2014 році, у більш гіпертрофованому вигляді ми вже бачимо продовження у цьому році: знищені україномовні школи – відбувається вичавлювання саме українського контексту….

- Якщо говорити про нашу подальшу діяльність, то ми, зокрема, будемо зосереджуватися на питаннях власності, як дуже вагомої частини прав людини. Також досліджуватимемо питання культурної власності, адже там сьогодні відбуваються дуже неоднозначні процеси: націоналізація культурної спадщини не кримським «урядом», а московською владою. Україна, нажаль, має дуже обмежені можливості , щоб впливати на ці процеси…

На території Криму не діють закони навіть Російської Федерації…

- Так. Не діють. І це стосується будь-якої власності. За українською статистику понад чотирьох тисяч підприємств на півострові були державними, серед яких і дуже дорогі об’єкти, зокрема «Чорноморнафтогаз». Але, навіть, в Росії є певна процедура націоналізації об’єкту: оцінка майна, виплата компенсацій тим, хто ним володіє. Якщо ж говорити про кримський приклад, то це не націоналізація, а експропріація. При чому як приватного, значною мірою, так і державного. Дуже цікаво, що рішення про таку своєрідну націоналізацію, яка по суті є експропріацією в її кращому більшовицькому розумінні, здійснювалась не за рішенням московського уряду, а за рішенням кримського…

Також ми більш детальніше хочемо подивитися, що відбувається з власністю релігійних громад, бо тут відбувається надзвичайно вибіркове ставлення. Там дуже специфічне трактування свободи совісті: лояльні громади не чіпають, але є дуже багато питань щодо ситуації навколо Київського Патріархату: відібрані будівлі, величезні податки… Цікаві процеси відбуваються і в мусульманських організаціях. Але збирати інформацію стає дедалі важче, бо люди не охоче розповідають про те, що з ними відбувається, оскільки вони бояться.

І це зрозуміло, бо їх там ніхто не захистить…

- Так. Але сьогодні взагалі не має якихось світових правозахисних механізмів, які б вплинули на позицію Росії стосовно тих дій, які вона там вчиняє. Навіть, не зважаючи на відповідні міжнародні документи і на бажання різних міжнародних правозахисних або міждержавних організацій на це вплинути.

Чи цікавляться вашими дослідженнями та матеріалами державні структури, чи використовують вони їх в офіційних доповідях на міжнародних майданчиках?

- До певної міри так. Зокрема у нас є звернення від різних українських державних структур і ми надаємо їм ту інформацію, якою володіємо. Наші напрацювання увійшли до звітів і різних міжнародних організацій: Бюро з прав людини ОБСЄ, Верховного комісара ОБСЄ з питань нацменшин. Ми надаємо інформацію досить широкому колу зацікавлених організацій. Хоча я вважаю, що такого роду співпраця могла б бути набагато активнішою і не тільки з нашого боку, а й з боку державних структур. Тобто у них є зацікавленість, але щоб говорити про повноцінну співпрацю, то її недостатньо.

Чому не відбувається повноцінного контакту з владою по кримському питанню?

- Причина полягає у тому, що у тих органів державної влади, які можуть і мають формулювати політику України стосовно Криму, ще не сформулювалось певне бачення того, що і як потрібно робити. Загалом, загального стратегічного попиту держави на все, що відбувається в Криму замало. Це пов’язано з неоформленістю політики української держави стосовно Криму…

Будь-яка політика – це ресурси. Ми маємо не просто декларувати, а ми маємо як держава вкладати ресурси в певну діяльність для того, щоб були виправдані очікування. На скільки я знаю ресурси у кримське питання вкладаються обмеженні. Не має на сьогодні необхідної уваги уряду саме до напряму діяльності щодо Криму. Це цілий ланцюг. Можна подивитися на Міністерство освіти України, яке тільки зараз починає усвідомлювати глибину кримської проблеми…

Вже більше місяця у нас триває громадянська блокада Криму. Єдиного погляду на цю акцію не має, ані в суспільстві, ані серед громадських інституцій. Хотілося б у вас, як у експерта, запитати про позитивні та негативні наслідки блокади…

- Якщо почати з позитивних результатів, то цей захід привернув увагу до теми Криму знову. Вона також посилила ті питання, які задаються більше року, зокрема про існування на окупованій території зони вільної торгівлі… Також актуалізувала питання кримських політв’язнів. Плюсом є і те, що блокада стала всеукраїнською акцією.

(Українське радіо, програма "Голос Криму", 21.11.2015). Слухати повністю