Ю.Тищенко: про призначення Луценка та реформи у Генеральній прокуратурі

Ю.Тищенко: про призначення Луценка та реформи у Генеральній прокуратурі

Юрій Луценко призначений на пост глави Генпрокуратури, а журналіст Руслан Коцаба засуджений до 3,5 років в'язниці за критику мобілізації громадян на військову службу. Головні події дня в ефірі радіостанції Голос Столиці прокоментувала політолог Юлія Тищенко.

Новим генпрокурором став Юрій Луценко. Президент країни Петро Порошенко прямо в сесійній залі ВР підписав закон про його призначення.

Раніше в Раді проголосували за законопроект, що дозволяє займати посаду глави ГПУ кандидатам без вищої юридичної освіти.

При цьому Івано-Франківський суд засудив журналіста Руслана Коцабу до 3,5 років позбавлення волі за перешкоджання діяльності ВСУ. У 2014 році Коцаба випустив на Youtube ролик, в якому закликав громадян відмовитися від мобілізації на військову службу.

Підсумки дня в ефірі радіостанції Голос Столиці підводила політолог, голова ради «Українського незалежного центру політичних досліджень» Юлія Тищенко.

Як ви ставитеся до призначення Луценка генпрокурором?

– Спочатку з приводу цієї фігури були діаметрально протилежні коментарі. Одні стверджували, що для розчищення авгієвих стаєнь ГПУ потрібна людина, яка до цього не входила в систему, у якої не було б якихось сентиментів, зв'язків. Інші стверджували, що міняти закон під певні персони, будь то Луценко, будь хто інший, в корені неправильно. Мені здається, що істина десь посередині. З одного боку, це поганий приклад – зміна закону, особливо так, як це сталося в українському парламенті. До речі, сам Юрій Віталійович Луценко говорив, що він теж, загалом-то, не в захваті від подібного прецеденту, і характеризував все, що навколо відбувається, як складні зобов'язання, які він не може на себе взяти. Але був за день зареєстрований наступний законопроект, розглянутий на комітеті, і навіть тиражований, це той законопроект, який сьогодні ВР проголосувала. Як на мене, це, м'яко кажучи, поза регламентних норм.

Все було готово?

– Все було готово. Не було процедур, навіть тих, які є в регламенті. Звичайно, можна за годину підготувати новий законопроект, розглянути його в комітеті, рекомендувати, включити до порядку денного сесії, розглянути і прийняти. Але мені здається, що це не дуже правильно.

Порушення процедури матимуть наслідки?

– Я не думаю, що це матиме якісь кардинальні наслідки. Але вже сьогодні говорять депутати про лазівки в регламенті. Законопроект з'явився вчора, а сьогодні він був проголосований. Ніяких катастрофічних наслідків не буде, але Луценко будуть це згадувати.

Чи правильно те, що Луценко був єдиним кандидатом на посаду генерального прокурора?

– У Конституції говориться про кандидатуру, а не про кандидатури. Конкурси – це красиво звучить, була б на те політична воля. Але в наших контекстах це утопічно. Чому? Ми бачимо, як розвивається ситуація, які є монопольні впливи, хто за собою якісь сфери впливу хоче зберегти. І генпрокурор – це, судячи з усього, для президента вкрай важлива, одна з ключових фігур. Можна згадати історію з Віктором Шокіним, якого просував президент, незважаючи на всі скандали, звинувачення в зриві реформ. Його мало не до останнього залишали на посаді. І після таких «демократичних» експериментів я не думаю, що президент з легкістю на таке пішов би. Застереження можуть бути такі: ми запустимо спершу в прокуратуру такий елемент, як Луценко, який очистить, реформує цей генеральний «могильник», а далі ми будемо думати, як більш прозоро підходити до цих питань.

Луценко заявив, що йде на посаду на термін не більше півтора роки. Він йде туди як кризовий менеджер?

– Можна говорити про різні нюанси, про те, чи зможе дійсно Луценко протистояти тим, умовно кажучи, «любим друзям». Україна це вже проходила. Але прокуратура тут грає одну з ключових ролей в боротьбі з корупцією, хотілося б, щоб в боротьбі. Але якщо ми подивимося на кримінальні справи «діамантових прокурорів», то це, м'яко кажучи, дуже виглядає дивно. І я думаю, що Луценко все-таки політик. Він зацікавлений як ніхто в певному успіху свого перебування, тому що на Генпрокуратурі він не хотів би зупинятися.

Якщо він провалиться на посаді голови ГПУ, то йому не можна буде розраховувати на подальше політичне майбутнє?

– Можна і так сказати. Воно може бути не таким райдужним, як він собі намалював. Не випадково була озвучена цифра в півтора роки, адже грядуть наступні президентські компанії. Луценко дійсно політик, тому, я думаю, що з цієї точки зору він буде зацікавлений в якихось зримих результатах своєї роботи. Інша справа, чи дадуть йому щось зробити, навіть якщо він буде цього хотіти. Інерція, сама система – це досить усталений конгломерат, моноліт. Це страшно складно. І чи зможе він зовнішнім впливам протистояти? Чому Шокін не зробив, більш того, законсервував в роботі регіональних прокуратур ту систему, яка є? Її потрібно ламати, а це непросто.

Навіть незважаючи на те, що Луценко – довірена особа президента?

– Безумовно. Система ж не складається з одного президента і одного генпрокурора. Є й заступники, і виконавці. Мої друзі з Балтії, коли розповідали про реформи, говорили, що навіть якщо одна незначна ланка працюючих якось опирається, саботує, то і реформу робити не хочеться. Хоча у Луценка, наприклад, на відміну від якихось технічних фігур, є карт-бланш, тому що він політик, досить публічна фігура, навіть десь епатажна. Я думаю, що в частині інформування про свої дії він може бути ефективним.

Чому саме Луценко? Чи були інші претенденти?

– Були претенденти на рівні чуток. І це не дуже добре характеризує весь процес. Ситуація в черговий раз демонструє те, що всі рішення приймаються досить кулуарно та закрито.

Кандидатура Луценка була узгоджена із західними партнерами?

– Я не думаю, що вона була повністю узгоджена. Але якісь узгодження були, до того ж саме кандидатура Луценка публічно обговорювалася досить давно. При цьому не було якихось різких заяв, які б цей вибір нівелювали. При цьому те, що ми міняємо закон, виходячи з вимог щодо юридичної освіти, не дуже характерно для європейських практик. Не думаю, що тут питання до кандидатури самого Луценка, який, як не парадоксально, в якихось дуже гучних корупційних скандалах помічений не був. Що стосується його відсидки, то якби там було щось серйозне, то свого часу команда Віктора Януковича продемонструвала б набагато більші речі, ніж ті, які були озвучені.

Які приховані загрози є в тому, що Луценко очолив ГПУ?

– Немає ніякої гарантії того, що близьке оточення президента може піддатися якимось розслідуванням з боку прокуратури. Є ще антикорупційна прокуратура, але вони певною мірою пов'язані. Я думаю, що на Луценка може чинитися тиск з боку тих груп, які його просунули на цю посаду. Інше питання, чи зможе він протистояти цьому тиску. Чому? Фігура генпрокурора завжди схильна до різних впливів. І прецеденти ми бачили протягом всієї історії. Для Луценка ключовими речами, які він повинен довести до кінця, є розслідування злочинів на Майдані, наприклад. Без успіху в таких справах йому дуже складно буде в суспільній свідомості як-то затвердити свою незалежність і неупередженість.

При Луценко робота прокуратури стане більш публічною?

– Я думаю, що так, багато в чому для цього він туди і йде. І ті, хто його рекомендував, зокрема, президент, на це і розраховують. Інша справа, що публічність, прозорість, резонансність або навіть епатажність у висвітленні тих чи інших справ – не завжди результат. Тут ще важливо реформування ГПУ. Реформи були заблоковані або дуже сильно модифіковані. Вони були навіть витончено так трансформовані попереднім керівництвом ГПУ. Прокуратура як була річчю в собі, так нею і залишається. І, дійсно, тут не просто зламати систему.

Журналіста Коцабу засудили до 3,5 років позбавлення волі. Це прецедент у судовій системі?

– У нас судова система не прецедентна, тому складно щось сказати. Це був досить резонансний випадок. І оцінки з приводу справедливості затримання Коцаби діаметрально розділилися, так само як і оцінки його текстів і публікацій. Я б не назвала це в повній мірі прецедентом. Швидше, тут можна вести мову про елементи поляризації нашого суспільства, поляризації оцінок того, що відбувається на Донбасі, оцінок ролі громадських організацій, лідерів думки з приводу того, як інтерпретувати події. Є партії війни, є партії миру. Я б говорила тут про дуже складні, досить заплутані, незрозумілі дискусії, які в суспільстві так чи інакше йдуть.

Де грань між свободою слова і злочином?

– Грань дійсно дуже тонка, особливо в наших умовах. По-різному можна назвати події в Україні – гібридна, інформаційна війна. І найчастіше слово може бути вагомим в розпалюванні настроїв або в оцінці ситуації.

Справа в зміні суспільних настроїв?

– Так, безумовно. Нам потрібно до цього більш обережно ставитися. Дійсно, грань між свободою слова і антиукраїнськими закликами дуже тонка, особливо в нашому поляризованому суспільстві.

Що кажуть наші західні партнери?

– Різні організації досить негативно інтерпретували подібне. Тут справа в самому вердикті, в самих звинуваченнях. Безумовно, різні ліберальні громадські організації, міжнародні партнери будуть твердити, що це рішення ангажовано і упереджено. Подібна лексика буде існувати. Але Україна перебуває в стані війни.

Чи не надто жорстоке покарання за критику мобілізації?

- Мені здається, дуже жорстке.

("Голос столиці", 12.05.2016)