Четыре главных события 2019 года, которые проложили путь Украине к ее "прекрасной гармонии" в новом десятилетии (укр.)

Четыре главных события 2019 года, которые проложили путь Украине к ее "прекрасной гармонии" в новом десятилетии (укр.)

 

 

У новому десятилітті людство в цілому, і українці зокрема, поставили на порядок денний тектонічні зміни. Численні конфлікти по всьому світу остаточно перейшли в гібридний стан, масові протести охопили Гонконг, Іран, Судан, Венесуелу, Колумбію. Навіть у таких пострадянських країнах як Росія та Білорусь, акції протесту стали щотижневими та охопили численні міста. На тлі масштабних змін і туманних перспектив чинного світоустрою, лише японці запропонували нове гасло — Рейва, тобто "прекрасна гармонія". Чи зможемо ми, відклавши емоції, в буремних українських реаліях 2019-го побачити кроки до гармонії в 2020-му?

Головною подією 2019 року в українській полiтицi було перезавантаження основних владних крісел. Але якщо подивитись на виборчий процес уважно, можна помітити деякі важливі речі, крім заміни прізвищ на кабінетах. В певному сенсі, 2019-й був роком болісного розлучення украïнцiв із патерналiзмом.

Ще минулої зими багатьом здавалося, що майбутнє країни та найважливіші рішення залежать від кількох людей із конкретними прізвищами. Напередодні виборів поширювалися панічні настрої, мовляв, зміна голови держави може спричинити кінець світу буквально наступного ж дня після виборів. Але, попри майже тотальну зміну вищих посадовців, країна не просто продовжила існувати, а й до певної міри зберегла зовнiшньополітичний курс. Чому це важливо?

Це важливо тому, що в українській політиці від 2019 року iнституцiйне почало превалювати над персональним. Виявилося, що зовнiшнiй курс держави залежить вiд стратегiчних прiоритетiв, а не вiд особи на її чолi. Обраний президент просто не може свавільно змінити пріоритети, він змушений рахуватися і з думкою громадян, і з загальним політичним становищем у світі.

Як це може вплинути на поведінку виборця?

У нього може нарешті зникнути питання, спільне для пострадянського простору: якщо не чинний (президент, мер, директор), то хто? Це питання, яке жене президентів на другий термін, а міських голів — на третій та четвертий. Але тепер точно відомо, що хтось та й буде. Хто? Той, кого обрала більшість, а не той, хто більш знайомий і має управлінський досвід. Роками політтехнологи ставили на впізнаваність політиків, і от нарешті це припинило спрацьовувати — вперше за 17 років у Раді нема жодної партії, названої на честь її очільника!

Друга важлива річ, яка теж стала очевидна для українців завдяки року виборів, хоча ще три роки тому її зрозуміли американці — наявність величезної маси населення з немейнстрімними поглядами. Цю групу можна було б назвати "мовчазною більшістю", і не враховувати її під час передвиборчих перегонів є вкрай небезпечно. У США для перемоги на виборах може бути достатньо максимально мобілізувати свій електорат, але з розпорошеною багатопартійністю України жодна зі сторін не мала такої масштабної підтримки, через що відбулася не просто мобілізація, а капсулювання електорату.

Безумовно, сьогодні критично важливим для нової влади було б усіляко демонструвати, що вона не закапсульована разом із якоюсь однією групою, а орієнтується на різні верстви. І ми побачили з боку чинного президента певні кроки на цьому шляху (наприклад, відкриття Банкової, зустріч зі студентами Майдану, візит до Станиці Луганської). Разом із тим, відсутність комунікації з громадськістю, замовчування важливих політичних рішень, останнім з яких став обмін беркутівців, нівелювали чимало з цих позитивних кроків.

Третя тема, яку записав до надбань 2019-го року навіть Вселенський патріарх — це постання Православної церкви України. Минулого різдва ця церква отримала томос про автокефалію, втім це призвело як до позитивних наслідків, так і до негативних. Як і очікувалося, об’єднання УПЦ КП та УАПЦ лише частково зачепило УПЦ (МП), звідки до нової церкви перейшло лише двоє вищих ієрархів. Натомість майже неочікуваним для широкої громадськості став демарш Патріарха УПЦ КП Філарета, який фактично проголосив курс на відокремлення своєї структури та вже висвятив десяток нових єпископів. Ці внутрішньоправославні баталії та політизація релігійного життя призвели до поляризації настроїв щодо церкви в українському суспільстві — рівень недовіри до релігійних інституцій ледь не найбільший за десятиліття, а з 2010 року більш ніж 13% українців відмовилися вважати Церкву моральним авторитетом.

Слід зазначити, що Патріарх Філарет протягом десятиліть залишався для багатьох украïнцiв символом патріотизму в церкві, але в конфлікті Героя України Філарета й очолюваної раніше мало кому відомим митрополитом Епіфанієм ПЦУ навіть православні патріоти підтримують, переважно, не бік Філарета. Це теж може бути свідоцтвом відходу від патерналiзму на користь підтримки легітимних інституцій та впорядкованості, а не волюнтаризму в публічному житті.

Четверта кардинальна зміна, що відбулася 2019 року, це системне перезавантаження політики України щодо тимчасово окупованих територій та їх жителів. Із приходом нової владної команди на порядок денний вийшла реiнтеграцiя ТОТ, налагодження зв’язків із жителями ОРДЛО, в тому числі створення нових телеканалів, потенційне відновлення залізничного сполучення, так само як і цілком реальне відновлення напівзруйнованого мосту на єдиному переході з ОРЛО до підконтрольної частини Луганщини. ВПО, які 5 років боролися за право голосувати на місцевих виборах, нарешті отримали цей новорічний подарунок у грудні 2019-го.

Змінився також дискурс щодо переговорів у Мінську та Парижі. Раніше існувала певна невідповідність внутрішнього дискурсу, де переважна увага приділялася збройній агресії РФ проти України, та зовнішнього, базованого на Мінських домовленостях, де ані про агресію Росії, ані про Крим взагалі не йдеться. Звісно, виконання Мінських угод навряд можна назвати перемогою в класичному розумінні цього слова, але без активізації дискусії про Мінськ не можна поставити й питання його перегляду на користь України.

Безумовно, далеко не всі події 2019-го року можна записати навіть у сумнівні перемоги. Зокрема, поява монобільшості в Раді потенційно загрожує узурпацією влади. Дуже проблемним стало збереження посади в оновленому уряді Арсеном Аваковим, що свідчить про неповне перезавантаження системи. Дивним з точки зору соціологів є й урядове рішення щодо нової методології проведення перепису населення. Але те, що єдиною людиною в Україні, від якої залежать найважливіші політичні рішення, є ти сам — має стати після цього року нашим гаслом. 

 

Руслан Халіков, експерт УНЦПД, радник проєкту "Національна платформа: діалог про мир та безпечну реінтеграцію" для Liga.net

 



<a href="http://www.liga.net/">Источник</a>