Реінтеграція: соціологічний інтерфейс

Реінтеграція: соціологічний інтерфейс

12 грудня Верховна Рада продовжила дію закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» до 31 грудня 2020 року включно. Таким чином утворила люфт для напрацювання законопроєктів щодо реінтеграції тимчасово окупованих територій. Паралельно експерти із Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію» розпочали тур регіонами України, щоб обговорити з місцевими громадами ефективну модель реінтеграції і забезпечення національної єдності всередині країни. Інакше кажучи, визначити шляхи врегулювання конфлікту на Донбасі, залучивши громадськість до пошуку певних компромісів. І Вінниччина стала першою областю, де відбулося експертне обговорення. Саме цей регіон прийняв 12 тисяч вимушено переміщених осіб, які досить успішно інтегрувались у місцеву громаду і наразі не виокремлюють себе в особливу групу.

Вивчаючи успішні кейси Вінниччини, представники Національної платформи наголошували, що обов’язковою складовою безпечної реінтеграції має стати політика національної єдності та соціальної згуртованості, щоб деокупація не обернулася «втратою великого на шляху повернення малого». Зі свого боку вінницький актив нагадував про запобіжники та «червоні лінії», наголошуючи, що рухатися навмання до реінтеграції не можна. Має бути об’єднавча стратегія для всієї країни. Адже зараз важливо не лише повернути Донбас і Крим, а об’єднувати всю країну завдяки новим смислам, відзначив голова Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, викладач Донецького національного університету ім. В. Стуса, політолог Володимир КІПЕНЬ. Кілька місяців тому він спільно з колегою Сергієм Бондаренком провели дослідження «Особливості комунікації з мешканцями тимчасово окупованих територій (оцінка та пошук нових моделей)» на замовлення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Отримані висновки далекі від оптимізму, який демонструє нинішня влада.

 

«ТЕМА МИРУ НА ДОНБАСі ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОДНІЄЮ З НАЙБІЛЬШ КОНТРОВЕРСІЙНИХ»

— Ніхто не каже про те, що реінтеграція не потрібна. Але процес цей досить контроверсійний і суперечливий. А все через те, що Україна чим далі, тим більше рухається не в напрямку національної єдності, а в напрямку дезінтеграції, роз’єднання, — говорить Володимир Кіпень. — І пов’язано це з кількома речами. Одна з ключових — це відсутність у політичного класу сконсолідованої, прийнятої суспільством стратегії розвитку країни. Відсутність того, що можна назвати об’єднавчим «проєктом України». Якщо раніше Порошенко та його політична сила пропонували такий проєкт як національно-консервативно-проєвропейський, то зараз він практично відкинутий. І хоча менша частина суспільства все ще підтримує цю лінію, разом з тим понад 70% людей проголосували за новий проєкт. Але що він представляє, яку Україну будує нова влада? Ніхто не знає! Навіть відомі українські експерти знизують плечима, бо забагато взаємосуперечливих дій. Через це множаться ризики і дезінтеграційні речі, десь уже проявлені, а десь ще латентні та малопомітні.

І от саме тема миру на Донбасі залишається однією з найбільш контроверсійних, бо вона досі не визначає, в чому має бути національна єдність щодо миру. Запит високий, але зміст дуже різний. І значна частина суспільного активу категорично не приймає того порядку денного, який пропонує нинішня влада. Це коливання між «зрадою» і «перемогою» ні до чого хорошого не призведе. Більше того, якщо говорити про реінтеграцію окупованих територій, то дослідження нашого Інституту зафіксували не зближення в орієнтаціях більшості населення так званих «Л-ДНР» з орієнтаціями всієї України, а навпаки, поглиблення розходження. Це результат багатьох факторів, зокрема недооцінки комунікаційної складової політики деокупації щодо населення за лінією розмежування. І виходячи зі стану настроїв людей (я не кажу вже про псевдовладу, бойовиків), орієнтуватися на реінтеграцію в більш-менш швидкій перспективі також не доводиться. Тому наміри забезпечити діалог, який дав би якусь консолідовану позицію перспективного плану щодо мирного забезпечення реінтеграції, — це досить благородний намір. Але об’єктивних підстав для його успішної реалізації на сьогодні поки що немає.

«УКРАЇНСЬКА МОДЕЛЬ КОМУНІКАЦІЇ З НАСЕЛЕННЯМ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ ПРОГРАЄ РОСІЙСЬКІЙ ПРОПАГАНДИСТСЬКІЙ МАШИНІ»

— Чому? Що вам вдалося з’ясувати під час досліджень?

— Отримали важливі дані щодо стану масової свідомості населення тимчасово окупованих територій. Використовували три основних методи збору інформації — експертне опитування, фокус-групи та глибинні індивідуальні інтерв’ю. З експертів опитували громадських активістів, журналістів, науковців, більшість із них вихідці з Донецької області, які перебувають у статусі внутрішньо переміщених осіб. Загалом це 26 осіб. Також у межах дослідження було проведено дві фокус-групових дискусії в Покровську і Маріуполі з числа ВПО Донецької області та людьми, які проживають за лінією розмежування. Особливо цінними стали десять глибинних індивідуальних інтерв’ю з жителями Донецька, які постійно там проживають. До речі, такі інтерв’ю проведені вперше на окупованій незаконними збройними формуваннями території. Досі в практиці досліджень українськими соціологами такого не було. Це робить дослідження більш релевантним.

У результаті ми з’ясували, що за останні п’ять років окупації кількість людей на цих територіях, які позитивно ставляться до України, зменшилася і продовжує зменшуватися. За досить одностайними оцінками і експертів, і переселенців із лінії розмежування, і проінтерв’юйованих жителів Донецька, наявна українська модель комунікації з населенням окупованих територій серйозно програє російській пропагандистській машині та колабораціоністським ЗМІ псевдореспублік.

«У ЖИТЕЛІВ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ ФОРМУЮТЬ ВІДЧУТТЯ, НІБИ УКРАЇНА — ЦЕ «КРАЇНА-НЕВДАХА»

— Тобто жителі ОРДЛО — не просто відділені від України інформаційно, а й віддаляються смислово?

— І це результат провальної інформаційної політики, яка тепер несе загрози національній безпеці України в інформаційній сфері. Маю на увазі підрив Російською Федерацією та контрольованими нею сепаратистськими угрупованнями сприйняття цілісності та цінності України як незалежної держави, її органів управління. У жителів тимчасово окупованих територій формують відчуття, ніби Україна — це «країна-невдаха». Хоча більшість опитаних експертів вважає, що інформаційну політику щодо жителів окупованих територій необхідно будувати навколо розуміння, що вони є громадянами України, і треба робити все, щоб повернути їх в Україну і забезпечувати їхні права, як і всіх громадян.

На основі відповідей ми виокремили різні групи людей за ставленням до України. Їхню величину оцінювали по-різному. Ми зафіксували значну розбіжність у ставленні до України серед вихідців із Донбасу, які живуть на мирній території, і тих, хто зараз мешкає в Донецьку. За судженнями учасників фокус-груп, приблизно 60% — це люди з антиукраїнськими поглядами (вони виступають «За Україну союзну з Росією», «За ДНР як незалежну державу» і «За Росію, в складі якої Донбас»). Майже 30% — це люди, які або за Україну, або за Україну з Донбасом на особливих умовах. Решта — десь 10% — їм байдуже, яка влада, або не визначилися з власними ідеологічними вподобаннями.

Серед опитаних жителів Донецька оцінка наявності й чисельності різноорієнтованих груп обумовлена їхніми власними політичними позиціями щодо України та колом особистого спілкування. Ті, хто відносить себе до груп, які хочуть бачити Донбас у складі Росії чи як «незалежну республіку», стверджують, що таких поглядів дотримуються від 75% до 60% усіх жителів. Інші — це байдужі нейтрали. Вони також або заперечують наявність проукраїнських орієнтованих груп, або кажуть, що таких — не більше, ніж 10%.

Проукраїнськи орієнтовані донеччани зовсім по-іншому оцінюють приналежність своїх співгромадян до тих чи інших груп. Вони вважають, що групи «За Донбас в Україні з особливим статусом» і «За єдину Україну» становлять на непідконтрольних територіях 25—40%. Десь 40% виступають за входження в Росію і до треті — це ті, хто не визначився, хто сприйме будь-яку владу. Ті, хто займав нейтральну позицію, стверджували, що такої думки дотримуються від 50% до 80% людей, а інші здебільшого хочуть у Росію.

Опитані жителі Донецька помітно критичніше оцінюють частку проукраїнськи орієнтованих жителів ОРДЛО і більший відсоток надають антиукраїнським групам порівняно з оцінками більшості експертів. Якщо згрупувати, то люди, які займають антиукраїнську позицію в Донецьку, становлять приблизно від 40% до 50%. Люди, які розглядають варіант повернення до складу України на різних умовах, — від 20% до 30%. Решта — 30—40% — не мають чітко визначених позицій і готові підлаштуватися до будь-яких умов чи влади.

«У ЛЮДЕЙ ПО ОБИДВА БОКИ ФРОНТУ Є ЗАПИТ НА ІНФОРМАЦІЮ ІЗ УКРАЇНИ»

— То виходить, що фактично кожен третій-четвертий мешканець Донецька має проукраїнські погляди і хоче повернути Донбас в Україну.

— Більше того, всупереч домінуючому контролю РФ та «ДНР» над інформаційним простором окупованих територій та «сірої» зони, у людей по обидва боки лінії фронту є запит на інформацію із України. Але вони шукають той контент, який вгамував би їхні страхи та побоювання. Серед найбільш гострих тем, які хвилюють мешканців окупованих територій, є питання припинення вогню, мова, релігія, трактування історії, відносини між Україною та РФ, «нав’язування» непритаманних для Донбасу цінностей та ідей. Серед затребуваних — це переважно побутова тематика (отримання пенсій, оформлення документів, надання допомоги тощо), потім розвиток економіки та політичної сфери, демонстрація турботи держави про людей, які перебувають під окупацією. Слід також зазначити такі теми, як розвінчання проросійських та російських міфів, визначення чіткого спільного майбутнього України й Донбасу. І власне, на це має бути спрямована інформаційна політики держави, бо неврахування інтересів цільових груп може призвести до негативних наслідків — від нерозуміння сутності й змісту державної політики до її подальшого відторгнення. Втратити ці 30% не можна.

— До речі, газету «День» доставляють у прифронтові райони разом з хлібом. Цією діяльністю займається волонтерка Анна Домбровська. І все ще за благодійні внески. Невже держава не розуміє, що надходження, забезпечення українського контенту в «сірі» та окуповані території, — це питання номер один?

— На сьогодні, на жаль, проукраїнські жителі Донбасу мають лише відносно вільний доступ до соціальних мереж. Українського радіо і телебачення там практично не існує. Держава давно мала б суттєво підсилити передачу українських ТБ і радіо каналів за лінією розмежування. Навіть якщо для цього немає технічних можливостей, можна змістити увагу на використання всіх можливостей неформальних каналів передачі інформації — від соціальних мереж до громадських активістів, працівників українських закладів та особистого спілкування чиновників з населенням. «День» знайшов вихід, і гадаю, мешканці прифронтових територій вдячні за українську змістовну газету.

«НИНІШНІ ДІАЛОГИ НАГАДУЮТЬ МОНОЛОГИ МІЖ «ГЛУХИМИ» ТА «СЛІПИМИ»

— За результатами досліджень ви напрацювали рекомендації для профільного міністерства? Про що в них ідеться?

— Перш ніж запроваджувати реінтеграцію окупованих територій, потрібно напрацювати стратегії інформаційної інтеграції Донецької та Луганської областей, налагодити інформаційно-комунікаційну політику щодо населення за лінією розмежування, залучивши широке коло зацікавлених. Не хочу нікого образити, але нинішні діалоги за мир і безпечну реінтеграцію нагадують монологи між «глухими» та «сліпими». Об’єднувати країну треба на нових смислах стратегії майбутнього, причому орієнтуватися слід на різні верстви населення.

Якщо говорити про жителів Донбасу, то це два напрямки. Перший — це інформаційно-психологічна підтримка людей, які розглядають Україну як свою державу і розглядають Донбас як частину України на особливих умовах. Другий — дискредитація ідей «русского мира» та дій РФ, формування сумніву та недовіри до представників так званих Л-ДНР та Російської Федерації. Загалом для України варто створити мапу національних наративів і використовувати її за всіма інформаційними напрямками. Головне завдання — сформувати єдине наповнення інформаційного поля керованими смислами у формах і змістах. Це серйозна робота, але ніхто не казав, що боротися з російською «машиною» буде легко.

 

Джерело: day.kyiv.ua